- Категорія
- Статті
- Дата публікації
- Кількість переглядів
- 1009
Який він, справжній бограч, що готував Вадим Лях для жителів Слов’янська
Щороку на День міста мер Слов’янська Вадим Лях власноруч готував на центральній площі бограч — смачний угорський суп-гуляш. Затим пригощав ним гостей свята. Охочих скуштувати цю наваристу страву завжди було більше, ніж вміст величезного казана, в якому готувався слов’янський бограч. Перебуваючи у Мукачевому, журналіст Карачуна з радістю скористався можливістю скуштувати оригінальний закарпатський бограч, і, звісно, порівняти його з бограчем авторства Вадима Ляха
У самісінькому центрі Мукачева є ресторан, що так і називається — Бограч. Назва ресторану містить приставку — етно, яка одразу орієнтує відвідувачів на особливий — народний — колорит цього закладу.
Тут все виконано в стилі етно: оздоблення, інтер’єр, одяг офіціантів, меню тощо.
Є навіть широкий асортимент традиційних для Закарпаття міцних «народних» алкогольних напоїв — настоянки «Палиночка».
Головна фішка ресторану — його меню, де значаться практично усі страви закарпатської кухні. «Натяк» на це кидається в очі вже при вході до бенкетного залу.
Але головна страва тут, звичайно, бограч!
Його подають у спеціальному котелку, який підвішений на тринозі. У кожному котелку — невеличкий ополоник. Передбачається, що гості мають самі насипати бограч у тарілки для супу. Подають бограч гарячим. Аби страва не охолоджувалася, під котелком ставлять свічку.
Але ми з колегами вирішили, що смачніше буде істи бограч просто з котелка. «Та й ресторанним посудомийкам час зекономимо», — жартували.
Який смак бограча у ресторані «Бограч»?
Неперевершиний!!! Дуже наваристий і смачний. Але, як на мене, надто перчений.
Після того, як ми спустошили свої котелки з бограчем, стало зрозумілим, що замовляти другу страву було не варто: настільки він був ситний!
А коли офіціанти подали другу страву, кожен з нас зрозумів, що навряд чи її «подужаємо». Хоча наша друга страва — «Свинина по-угорськи» — це ще та смакота!
Після відвідин ресторану «Бограч» журналіст Карачуна зробив три висновки:
1) у ресторанах на Закарпатті зазвичай приносять дуже щедрі страви — тобто у тарілки кладуть набагато більше їжі, ніж це прийнято у нас на Донеччині. І це є ще одним показником близькості регіону до європейських кордонів. Як відомо, у більшості країн Європи у тарілки накладають стільки їжі, що треба мати неабиякий апетит, аби усе це з’їсти;
2) Закарпаття має чудові можливості для розвитку гастрономічного туризму, адже тільки тут можна скуштувати шикарні закарпатські страви, вина, настоянки тощо;
3) Ідея Вадима Ляха готувати на центральній площі міста смачний бограч — дуже вдала. Віримо, що після закінчення війни вона обов’язково знову буде реалізована.
Аби тільки швидше закінчилася ця клята війна!