Житель Слов’янська написав на фронті пісню, від якої щемить душа (відео)

У кожного воїна є свої психологічні віддушини. Листи і дзвінки від рідних і друзів, коротка відпустка, побачення з рідними — це найкраще психологічне розвантаження. Але не тільки ці приємні миттєвості життя лікують серця і душі українських воїнів. Бува, що їм допомагає пісня.

Фронтові пісні — найбільш щемливі. Згадаймо, приміром, пісні, які були народжені під час Другої світової війни: які у них дивні мелодійність, лірика, зміст!

Російсько-українська війна також уже знайшла відображення у чудових піснях. Найбільш пронизливі, як на мене, виконує гурт «Без обмежень»: «24/02», «Най би вже весна».

Пісня «У мене немає дому» (гурт «Один в каное») — на вустах у мільйонів українців, які через війну змушені були залишити свої домівки і роз’їхатися по усьому світу.

Стали популярними й інші пісні воєнного часу: «Українська лють» (Христина Соловій). «Моя зброя» (Фагот і ТНМК) та деякі інші.

Цілком можливо, що через якийсь час у переліку популярних «пісень війни» стоятиме і пісня «Моя донечка». Її написав і виконує житель Слов’янська, який нині захищає Україну у складі підрозділу Прикордонної служби України (відео внизу статті).

Чому автор пісні використовує позивний

Сьогодні він — «Маестро». Це його позивний, як українського військового. Даний позивний він використовує і тоді, коли йдеться про авторство пісні «Моя донечка».

Зазначимо: ім’я і прізвище автора пісні відоме Карачуну. Але ми не оприлюднюємо його тут з питань безпеки — військові не завжди схильні «світитися» на широкий загал. У війни, як відомо, свої закони.

Маестро всіляко «шифрується» не тільки у цій публікації Карачуна, а й у кліпі пісні «Моя донечка». Аби уникнути ідентифікації особи автора, усі зображення та фотографії, які використовувалися під час запису треку пісні, створювалися за допомогою штучного інтелекту. Маестро попереджає: «Усі співпадіння з реальними особами — випадкові».

Карачун звертається до читачів з проханням не оприлюднювати свої версії щодо того, хто може бути автором пісні, не писати в коментарях його можливе ім’я і прізвище. Краще залишимо адресні оплески на після війни…

На війні, як на війні…

Автор цих рядків давно знайомий з Маестро. Ми спілкувалися, зустрічалися. Мали спільні захоплення.

Після початку великої російсько-української війни на певний час «загубилися». Влітку 2022 року я дізнався, що мій товариш мобілізувався до українського війська. Спочатку охороняв український кордон з Білоруссю, потім його перевели на схід. Бойовий досвід здобував на Луганщині. Не з чуток знає, що таке фронтові втрати побратимів.

Там, на фронті, і народилася ідея пісні «Моя донечка».

Нині Маестро перебуває у своїй військовій частині в одному з тилових регіонів України. Але час ротації добігає кінця, і невдовзі його підрозділ знову направлять туди, де гаряче.

А поки що після традиційного чергування у Маестро видалася вільна година, під час якої ми говорили з ним про війну, настрої військових, його плани на післявоєнне майбутнє тощо. І, звичайно, про пісню «Моя донечка».

Красномовний факт: до війни мій товариш був людиною російськомовною. Тепер він спілкується виключно українською. Цікаво, що його українська мова зовсім не схожа на донбасько-слобожанський суржик.

«Маестро, візьми гітару!»

Спочатку — про війну.

— До війни ти працював на посаді, яка давала бронь від мобілізації. Чому ти не скористався цією можливістю?

— Був один момент, який спонукав мене піти на захист країни. На початку повномасштабного вторгнення були яскраві приклади, коли українська музична творча інтелігенція (Тарас Тополя з гурту «Антитіла», Андрій Хлювнюк з «Бумбоксу», Віталій Кириченко з гурту «Нумер 482»), стали до лав оборонців України. І я вирішив, що коли навіть такі знамениті музиканти вирішили боронити країну, мені варто наслідувати їх приклад.

— Як до тебе «пристав» цей позивний — Маестро? Навряд чи ти розповідав «на кожному розі» про свою освіту і професію.

— Якось потрапила в руки гітара. Пограв, поспівав хлопцям. Їм сподобалося. Потім мені прислали з дому інструмент: у вільні години інколи грав на гітарі, співав. Так я став Маестро. Хлопці часто просять «Маестро, візьми гітару!». Граю, співаю. І сам отримую від цього задоволення. Мені музика допомагає у житті.

— За аналогією з Маестро з кінофільму « В бой идут одни старики»?

— Не знаю. Може й так.

— Згадуються слова Маестро, якого зіграв наш земляк Леонід Биков: «Кто сказал, что надо бросить песни на войне? После боя серце просит музыки вдвойне!». Але то фільм: хвилюючий сюжет, чудова гра акторів. А як насправді — просить серце музики після бою?

— Частіше просить звичайно відпочинку. І не тільки після бою. Після звичайного чергування більше хочеться поспати, відпочити. А тут хтось на гітарі «бренчить» — кому це сподобається?

— Як же ти пісню «народжував»? Творчий процес, він непростий навіть у домашніх мирних умовах. А в тебе під рукою — ні фортепіано, ні баяна. Тільки гітара і натхнення!

— Пісня «Моя донечка» народжувалася «в голові». Спочатку з’явився приспів, потім — решта тексту і музика. Записав мелодію, акорди. Потім відправив первісний матеріал пісні знайомим музикантам у музичну студію Харкова. Там було зроблено попереднє аранжування пісні. Остаточний запис я зробив під час відпустки в одній із столичних студій.

— Ти писав авторські пісні і до війни. Напевне, «Моя донечка» — не перша твоя пісня, написана під час війни?

— Перша і поки що єдина. Як її автор, хочу, звичайно, щоб ця пісня стала популярною. В ній — емоції, які переживають нині сотні тисяч українських воїнів, які залишили свої родини, аби стати на захист України. У цій пісні — моя душа і душі моїх побратимів.