Святогірськ — місто, яке треба любити справами. Хто і як робить це вже сьогодні

Валерію Костюшко у Святогірську сьогодні знає кожна собака. Думаєте, це мовний зворот? Ні! Песики знають її буквально (правда, йдеться про безпритульних тварин). І не тільки у Святогірську, і не тільки собаки. Коти Валерію знають також. Бо усіх чотирилапих безхатьків вона разом з іншими волонтерами годує, лікує, шукає господарів. А ще — займається організаційними питаннями стерилізації домашніх тварин, які під час війни стали «нічийними». Виїжджаючи в евакуацію, багато-хто з господарів просто відпускав своїх котів-собак на вулицю: мовляв, якось виживуть…

В результаті у Святогірську та селах громади з’явилася велика кількість безпритульних домашніх тварин, які швидко розмножувалися та дичавіли. З цією проблемою треба було щось робити.

Мета — зупинити неконтрольовану популяцію тварин

І знову своє плече підставили волонтери. Небайдужі жителі Святогірської громади згуртувалися навколо Валерії Костюшко, яка бачила, що безпритульні тварини потребують допомоги людей.

Спочатку волонтери просто підгодовували чотирилапих. Кошти на корм для тварин жителі та друзі Святогір’я збирали гуртом.

Це була відпрацьована ще до війни схема вирішення будь-яких організаційних питань: через чат «Святогірськ на долоні» святогірці збиралися на суботники, на акції протесту проти незаконної забудівлі заповідної зони, на облаштування скверу «Казковий ліс» тощо. Чат допомагав однодумцям Валерії Костюшко ефективно комунікувати між собою та з жителями громади.

Тепер учасники чата «Святогірськ на долоні» мали вирішити організаційні питання забезпечення тварин кормами. Адже кормів треба було багато: близько тонни щомісяця. А збирати вдавалося втричі менше.

Поступово з’явилося розуміння, що необхідно зупинити неконтрольовану популяцію тварин. В який спосіб? Так, як це практикується у цивілізованому світі — шляхом їх стерилізації.

Але хірургічна стерилізація — справа не дешева, не всі ветлікарі згодні волонтерити. А ще ж потрібні медикаменти, транспорт, спеціальне обладнання для перевезення тварин, відповідне приміщення тощо.

Валерія розуміла, що власних сил і коштів земляків замало, аби виконати стерилізацію кількох сотень тварин. Потрібна допомога солідних благодійних організацій. І вона почала писати листи різним благодійникам: розповідала про ситуацію, просила допомогти.

Відгукнулися волонтери німецької благодійної організації «Tiernothilfe Ukraine e.V.» За їх фінансової допомоги в перший етап стерилізації вдалося стерилізувати 236 тварин. Організаційними питаннями, звичайно, займалися активісти ГО «Святогірськ на долоні», засновницею якої є Валерія Костюшко. У другий етап, що проходив у жовтні, стерилізували ще 251 тварин.

— Під час першого етапу ми також обробляли шерсть тварин від кліщів, блох та інших паразитів, а також вакцинували тварин від сказу. У другий етап тільки вакцинували їх, — розповідає Валерія.

«Казкові» плани Валерії Костюшко

Валерію Костюшко у Святогірську добре знають діти і їх батьки. Бо саме вона була одержима ідеєю створити на вулиці Мазепи чудове дитяче містечко — сквер «Казковий ліс». І таки реалізувала цю ідею. За підтримки та участю своїх численних друзів, звичайно.

Але її особистий шлях до «Казкового лісу» розтягнувся на кілька років.

— Я, жителька Донецька, переїхала до Святогірська 2014 року після того, як місто захопили сепаратисти, — розповідає Валерія. — У Святогірську у нас була дача. Тому вибір нового місця проживання не стояв: переїжджаємо до Святогірська. Десь протягом року «обростала» тут друзями. А потім, коли побачила, скільки невирішених проблем має це прекрасне місто, почала займатися громадською діяльністю.

Спочатку це були звичайні суботники у місцях масового відпочинку.

Святогірськ, як відомо, популярне у донеччан місце відпочинку на природі. Але далеко не усі гості Святогір’я залишали після пікніків чисті поляни. Часто результатом перебування тут цих «туристів» з’являлися міні-звалища побутового сміття, яке й доводилося прибирати небайдужим жителям Святогірська. Серед них завжди була Валерія Костюшко зі своїми друзями.

Потім до суботників додалися різні екологічні акції. Приміром, Валерія з друзями гучно протестували проти незаконної забудови у заповідному дубовому гаю, проти намірів компанії «Укргазвидобування» розпочати у Святогір’ї промисловий видобуток газу без попереднього громадського обговорення.

— Ми загалом не проти видобутку газу, — пояснює свою позицію Валерія. — Але ми вважали і вважаємо, що видобуток газу в цих унікальних заповідних місцях, без урахування природних особливостей Святогір’я та дотримання жорстких природоохоронних заходів, може завдати непоправної шкоди екології регіону. Наприклад, газовики хотіли ставити газодобувні вишки на землях, які вже були виділені під заповідник. Тому для нас, жителів і активістів Святогірської громади, було дуже важливо почути від газодобувної компанії, від українських вчених, як будуть забезпечені усі необхідні природоохоронні заходи. Адже ми бачили, що газовики прагнуть якнайшвидше пройти усі дозвільні процедури. Вони, напевне, вирішили, що з місцевою владою їм буде простіше домовитися, ніж з жителями громади. Зрозуміло, що ми не сприймали такий підхід, і тому стали на захист природи.

Валерія згадує, що не завжди легко і швидко знаходила розуміння у жителів Святогірська. Показовою у цьому плані є її ініціатива по створенню скверу «Казковий ліс». Тоді багато-хто з місцевих жителів вбачав у цих намірах якусь особисту вигоду Валерії. Хтось розповсюджував чутки, що, мовляв, у такий спосіб Валерія Костюшко хоче отримати, а затим приватизувати земельну ділянку у центрі міста.

Чому у людей була така недовіра до цієї ідеї Валерії? Тому, що вона — вимушена переселенка, тобто «не зовсім місцева»?

— Чимало жителів Святогірська — люди зневірені і розчаровані. Їх неодноразово дурила місцева влада: давала хороші обіцянки, які ніколи не виконувалися, — розповідає Валерія. — Натомість люди бачили, як влада роздає «своїм людям» земельні ділянки для дачної забудови і для бізнесу. Тому не дивно, що коли я «пробивала» ідею створення скверу «Казковий ліс», мене також підозрювали в якихось недобрих оборудках. І заспокоїлися лише тоді, коли побачили, яке класне місце безплатного відпочинку для усіх бажаючих отримав Святогірськ: з ігровими комплексами, бібліотекою, сценою!

І казкова реальність!

Тут, у «Казковому лісі», який дивом уцілів під час активних бойових дій, громадська організація «Святогірськ на долоні» минулої весни і літа проводила різні освітні та культурно-розважальні заходи для дітей громади.

Такі заходи відбувалися також у багатьох населених пунктах Святогірської громади. Усі дитячі заходи проводилися разом з волонтерами-однодумцями. З Полтави приїхали хореограф Еля Лань і музикант Катерина Гаврилова. Нас підтримала керівниця благодійної організації Voice for Ukraine UK з Лондона — концертна композиторка і засновник Лондонського українського симфонічного оркестру Ірина Гулд (Iryna Gould).

До речі, пані Ірина прибула в Україну з шикарними подарунками: музичними інструментами, які вона подарувала нам для проведення творчих занять з дітьми громади.

А ще було проведено чимало освітніх та культурних заходів у рамках проекту «Творчі заняття для дітей Святогірської громади», під час яких діти вчилися музиці, танцям, опановували основи малювання тощо.

«Для нас участь у цьому проекті — це не просто уроки для дітей, що живуть неподалік зони бойових дій. Це ще й можливість доторкнутися до унікального заповідного куточка України — з крейдяними печерами і реліктовими соснами. Доторкнутися до природи, якою захоплюються люди з усього світу, — написала у Фейсбук волонтерка Катерина Гаврилова.

«Моє серце залишилося там, у Святогірську»

Валерія Костюшко — переселенка «зі стажем». Вперше вона вимушена була залишити рідну домівку, ще коли була дівчинкою: тоді її сім’я переїхала до родичів у Донецьк з Молдови після того, як російська армія зайшла у Придністров’я.

Після відомих подій 2014 року їй довелося виїжджати з Донецька.

Вісім років сім’я Валерії прожила у Святогірську. Тут народилася її донька. У Святогірську, в який Валерія закохана по-справжньому, вона хотіла прожити усе своє життя. Будувала і реалізовувала плани. Але знову в її життя вторглися російські «визволителі».

Весною 2022 року, коли лінія фронту наблизилася до Святогірська, родина Валерії виїхала у Дніпропетровську область. Тут, у місті Кам’янське, Валерія живе і сьогодні.

Щомісяця (а бува й частіше) Валерія їздить до рідного Святогірська у волонтерських справах.

Її будинок теж постраждав від війни. Повертатися до рідного міста Валерія поки що не наважується: побоюється за доньку. Адже близькість лінії фронту загрожує обстрілами. До того ж ліси та територія навколо міста густо усіяна вибухонебезпечними предметами. Тому Валерія з родиною мріють про кращі часи, коли можна буде повернутися додому.

«Знову поїхала. Виїхала, а моє серце залишилося там — у Святогірську, в паралельній реальності.

Більше зустрічей…

Більше справ…

Налагодити процеси…

Зробити МедШтаб доступним.

Розібралася особисто, що найпотрібніше і як можна ще ефективніше…

Годувати котів…

Знайти більше ліків…

Домовитись…

Організувати логістику…

Допомогти з евакуацією.

По максимуму вручити допомогу особисто в руки.

Знайти слова підтримки…

Обійняти…

Подарувати посмішку…

Калейдоскоп із знайомих та незнайомих осіб, довжиною в 3 дні!

Неймовірне почуття подяки до простих людей, які підходять просто на вулиці і запитують, чим вони можуть бути корисними.

Волонтери — маленькі двигуни!

Хлопці, чий щоденний подвиг дивує та надихає!

Вони, ніби гвинтики у величезному механізмі, крутяться без зупинки на відпочинок!

Це один з дописів Валерії Костюшко, який вона розмістила на своїй сторінці у Фейсбук. В цих рядках — вся Валерія: небайдужа, емоційна, вразлива, щира жінка, чиє серце відкрите людям.

В статті використані фотографії з особистого архіву Валерії Костюшко та Карачуна.