Чому на єдиному у Святогірську «живому» підприємстві не працюють місцеві жителі

Який сьогодні найбільш популярний заклад торгівлі у Святогірську? Якщо запитати про це у жителів міста, то відповідь буде такою: Магазин пекарні «Святохліб». І це не дивно: щоранку об одинадцятій годині біля магазину «Святохліб», що розташований на вході до пекарні, вишикується черга містян, які приходять сюди за свіжими хлібобулочними виробами.

Хліб та булочки — найперший продукт харчування, без якого українці не сідають за стіл. Тому, коли після звільнення Святогірська пекарня «Святохліб» відновила роботу, це було справжнім святом для містян. І першою ознакою того, що місто, яке упродовж трьох місяців перебувало в окупації, поступово входить у режим мирного життя.

Працювали і під обстрілами

Після початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну, фронт швидко наближався до Святогірська. У місті було добре чутно артилерійську канонаду, почалися прильоти по місту. Здавалося, що бої йдуть десь зовсім близько. Аби зупинити просування ворога, у середині березня українські сапери підірвали міст через Сіверський Донець в селі Богородичне. Почалася організована евакуація жителів Святогірської громади.

Виїхав з міста разом з родиною і Артем Падалка. Цього разу — до Дніпра. Для його сім’ї це була уже друга евакуація. Вперше залишити рідну домівку довелося ще у 2015 році, коли сепаратисти захопили його рідну Горлівку. Тоді Артем перевіз сім’ю до Святогірська, де через рік відкрив власну пекарню «Святохліб».

Справи у пекарні йшли добре.

— До війни випікали 52 найменування хлібобулочних виробів, возили продукцію до сусідніх міст і навіть до Харківської області, працювали у три робочих зміни, — згадує Артем.

Все зруйнувала війна.

Після від’зїду Артема, пекарня «Святохліб» не припиняла роботу. Випікали хліб аж до кінця травня, хоча бої тоді вже точилися майже на околицях міста.

Окупанти жили у пекарні

Після звільнення Святогірська Артем одразу повернувся до міста. Головна мета — якомога швидше відновити виробництво.

Але те, що він побачив у пекарні, шокувало: окупанти знищили склад з борошном, холодильник, спалили мийку, розграбували частину технологічного обладнання, вивези автомобілі, алюмінієві форми для випікання хліба. Вціліли лише печі та тістоміси, які окупанти просто не могли вивезти без спеціальної підйомної техніки.

— На пекарню було страшно дивитися. Таке відчуття, наче тут побували варвари: все було потрощено, у приміщеннях валялося російське обмундирування, боєприпаси, набої, всілякий непотріб, — розповідає Артем. — Ми навіть міни-пелюстки знаходили на території. Тому спершу довелося запросити саперів, аби очистити пекарню від цього смертоносного бруду.

Затим разом з кількома працівниками упродовж кількох днів вигрібали і вивозили сміття. Тут же, у своєму робочому кабінеті, Артему доводилося і жити, адже його будинок у Святогірську був повністю зруйнований.

— Намагалися якомога швидше запустити виробництво. Підготували тістоміси, печі, старенький генератор, за допомогою якого подавали воду з власної свердловини. Волонтери привезли борошно, дріжджі. І невдовзі почали пекти хліб, — згадує Артем.

«Нам тіснувато у Святогірську»

Тоді, у жовтні 2022 року, люди раді були звичайному буханцю — запашному, свіжому, із хрумкою скоринкою. І головне — своєму, святогірському! А коли, нарешті, вони вдосталь наситилися хлібом, захотілося і здобних булочок.

Відгукуючись на запит покупців, хлібопіки підприємства «Святохліб» почали відновлювати виробництво «кондитерки» — солодких булочок. Хоч це було не простим завданням, враховуючи вартість маргарину, ціни на який від початку війни суттєво зросли. До того ж за ним треба було їздити до Дніпра, а це додаткові витрати на логістику.

Але власник пекарні Артем Падалка розумів: треба поступово відновлювати асортимент продукції. Це було необхідно робити ще й тому, що не можна було обмежуватися лише Святогірськом.

— Нам треба було знову виходити на ринки інших міст Донецької і Харківської областей. Адже без цього не можливий конкурентний розвиток підприємства. Ринок Святогірська — це добре. Але тут нам тіснувато: підприємству треба розвиватися!», — розповідає Артем Падалка.

Почали з навколишніх населених пунктів — сіл Святогірської та Лиманської територіальних громад. Затим відновили поставки хліба у звільнений від окупантів Лиман, оскільки місцевий хлібозавод «Чайка» був повністю зруйнований під час активних бойових дій.

Паралельно «промацували» ринки Слов’янська, Краматорська, Куп’янська, Борової. І з радістю констатували: хлібобулочні вироби з торгівельною маркою «Святохліб» користуються неабияким попитом серед тамтешніх жителів.

У чому секрет цього комерційного успіху — в смакових якостях продукції? Напевне, так. Але багато-що залежить і від розумної цінової політики виробника.

— Ми стараємося не «задирати» ціни на продукцію «Святохліб», — пояснює Артем Падалка. — У вартість виробів закладаємо мінімальну рентабельність, бо розуміємо, що люди зараз живуть, рахуючи кожну гривню.

— Скільки коштує зараз буханець найбільш популярних сортів вашого хліба?

— Від 12 до 18 гривень — залежно від ваги хлібини.

Потрібен потужний генератор

Пекарня «Святохліб» була в числі пріоритетних об’єктів Святогірська, куди після відновлення енергопостачання міста подали електрику. Підприємство критично залежить від енергопостачання, адже тістоміси та деяке інше технологічне обладнання працюють «від розетки». Благо хоч печі — на пелетах: надійно, економно, немає проблем з їх наявністю.

— А як будете працювати, коли з настанням холодів, можливо, почнуться відключення електроенергії — на генераторах? , — запитую у Артема.

— Це для нас поки що проблема. Нам потрібен потужний генератор — щонайменше на 40 кіловат. А він коштує від 6 до 10 тисяч доларів. Сподіваємося, що, може, якісь міжнародні благодійні організації допоможуть з придбанням генератора. Наразі займаємося вирішенням цієї проблеми.

Чому святогірці не працюють на пекарні?

Нині у пекарні «Святохліб» працюють двадцять п’ять людей. Це приблизно половина від довоєнної чисельності підприємства (до війни одних тільки водіїв працювало двадцять чоловік). Основна кількість працівників — жителі Лиманської громади, яких підприємство возить на роботу та з роботи. Зі Слов’янська (це 30 км. від Святогірська) також возять людей на роботу.

Керівництво пекарні шукає працівників навіть через ресурс WORK.ua.

Як бачимо, зарплата, як для Святогірська, на сьогодні цілком прийнятна. До того ж у Святогірську зараз важко знайти роботу: бізнес ще масово не повернувся до міста, бюджетна сфера дає обмежену кількість робочих місць.

І при цьому у пекарні сьогодні не працює жоден житель Святогірська! І це при тому, що, за різними оцінками, четверта частина жителів міста повернулися до своїх домівок. Не усі ж з них є пенсіонерами, які можуть дозволити собі не працювати!

У чому причина?

— У Святогірську, мабуть, найбільш ліниві люди, — посміхається Артем. — Навіть сторожами не хочуть працювати. Кажуть: нам гуманітарку дають, усього вистачає.

Як відомо, у кожній хорошій справі є зворотній бік. Є він і у тривалій роздачі гуманітарної допомоги, яка вже привчила людей до «халяви».

Переробні підприємства Донеччини продовжують працювати!

За словами директора департаменту агропромислового розвитку та земельних відносин Донецької облдержадміністрації Артема Чагана, до війни в Донецькій області працювали 146 підприємств харчової та переробної промисловості. На підконтрольній Україні території залишилось 79 підприємств, з яких на сьогодні працюють 34. Одне з таких підприємств — пекарня «Святохліб», яка щодня випікає близько п’яти тисяч хлібобулочних виробів.

До повномасштабного вторгнення росіян в Україну підприємство випускало 6-8 тисяч одиниць хлібобулочних виробів за добу. Нині — близько п’яти тисяч. Асортимент продукції налічує 40 видів (хліб, батони, булочки, сухарі здобні з родзинками тощо). Тричі на тиждень 200-300 хлібин пекарня «Святохліб» передає безплатно громадам Донецької та Харківської областей.