Як потрапити на лікування в один з кращих в Україні госпіталь

Колись це була одна з кращих лікарень міста Коломия, адже належала до потужного відомства — Укрзалізниці. Це були часи, коли так звані «залізничні» лікарні мали хорошу лікувально-діагностичну базу, де працювали справжні професіонали. Потрапити сюди на лікування «стороннім» хворим було не просто.

У 2015 році Укрзалізниця почала відмовлятися від частини своїх непрофільних активів. В числі перших «під ніж» потрапили відомчі лікарні.

Від лікарні — до госпіталю

Колишня залізнична лікарня у Коломиї недовго перебувала у «вільному плаванні». На сході тривала Антитерористична операція (АТО), яка регулярно поставляла в тил поранених українських бійців. Багато з них потребували тривалого лікування і реабілітації.

Так народилася ідея створити на базі колишньої коломийської залізничної лікарні обласний госпіталь ветеранів війни. Влітку 2016 року новий медичний заклад прийняв на лікування перших хворих.

Через три роки госпіталь отримав статус комунального неприбуткового підприємства. Але, як і раніше, він перебував (і перебуває нині) у підпорядкуванні Міністерства охорони здоров’я.

Хоча більш логічним було б перевести госпіталь «під дах» Міністерства оборони, адже основна категорія хворих (60-70 відсотків) — військові, які потребують більш тривалого лікування та реабілітації. І, відповідно, більших витрат. Приміром, хіба ж можна порівнювати витрати на харчування військових — з витратами на цивільних (читай місцевих) хворих, яких провідують рідні, приносять їм «передачки». А хто принесе щось смачне і домашнє військовому з іншого регіону? Або хто, приміром, випере одяг солдату?

— У нас тут лікуються зараз військові з Дніпра, Запоріжжя. Вони ж додому «на вихідні» не поїдуть… Бува так, що наш госпіталь для солдата — це водночас його дім, рідня, і все решта, — говорять медпрацівники.

Для медперсоналу госпіталю це очевидний факт: витрати на лікування військових є незрівнянно більшими, ніж витрати на хворих цивільних. Відповідним має бути і фінансування від Національної служби здоров’я України (НСЗУ).

Керівництво госпіталю не раз направляло до НСЗУ пропозиції ввести на лікування військових певний коефіцієнт, який дозволив би суттєво збільшити фінансування. «Але НСЗУ нас не чує» — констатує директор госпіталю Володимир Федоришин (на фото).

Допомагають меценати

Після 2016 року у госпіталі багато що змінилося на краще. Були капітально відремонтовані кабінети лікарів і операційні, побутові приміщення і палати, замінено сантехнічне обладнання, придбано сучасне діагностичне обладнання, медичну апаратуру тощо. Штат госпіталю поповнився лікарями нових спеціальностей, які могли б виконувати складні специфічні операції, в тому числі — протезування після ампутацій кінцівок.

Нині тут працює стаціонар на 75 койко-ліжок. Є поліклінічне відділення, хірургія, терапія, неврологія, сучасна лабораторія, розроблені комплексні програми реабілітації хворих після складних травм (у тому числі — травм ока), інсульту, є широка лінійка фізіотерапевтичних та реабілітаційних процедур.

І, що важливо, тут комфортні побутові умови — майже такі, як у санаторіях. У кожній палаті — душова і санвузол, гаряча вода, холодильник, інтернет, телевізор.

Цікаво, що майже кожна палата відремонтована та мебльована за кошти добродіїв. В основному це малий місцевий бізнес. Про участь підприємців у цих роботах нагадують таблички над вхідними дверима до палат. За словами директора госпіталю, не всі добровільні помічники хотіли, аби їх участь у ремонті була увічнена в такий спосіб.

Є тут і таблички з «екзотичними» написами…

А ще у госпіталі майже санаторне харчування. Чому майже? Тому що немає традиційного санаторного розмаїття страв. Зате готують смачно і їжа калорійна!

Як потрапити в госпіталь?

— Має бути направлення від сімейного лікаря. Навіть військові повинні мати підписану декларацію зі своїм сімейним лікарем. Але є одне АЛЕ: наявність вільного ліжко-місця. З цим у нас проблеми: бажаючих набагато більше, ніж маємо можливостей прийняти на лікування. Приміром, у нас наразі перебувають на лікуванні 107 хворих. І це, зверніть увагу, на 75 койко-ліжок… Пріоритети наступні: спочатку військові, потім ветерани. І тільки потім, якщо є вільні місця, можемо приймати інших хворих, — розповідає Володимир Федоришин.

— Який термін перебування військових у вашому госпіталі?

— Як кому треба… Нам економічно не вигідно довго тримати у себе хворих на лікуванні, адже нам платить НСЗУ. А там принцип відомий: має бути швидкий оборот хворих. Але ж у нас більшість військових! Вони перебувають у нас мінімум 21 день. Військові у нас лежать не тільки з пораненнями. Приблизно половина з них — із соматичними захворюваннями.

— Травми бувають, як відомо, не тільки фізичні. Не секрет, що військові на фронті часто отримують важкі психологічні травми. Чи можна їх вилікувати у госпіталі?

— З такими хворими працюють наші спеціалісти — психологи. Це, дійсно, велика проблема. Особливо, якщо військовий отримав важкі поранення, а поряд немає рідних, сім’ї. Тоді він замикається в собі. Буває так, що людина не хоче говорити навіть з лікарями: відвертається до стіни і мовчить. Так може тривати кілька днів. Ми розуміємо таких хворих. У цей період не можна ні про що їх розпитувати, щось радити. Треба просто зачекати: обігріти, нагодувати. Потім людина сама почне потроху «відтавати» душею.