24.02.2022 у Слов’янську: як це було

Початок повномасштабного вторгнення росіян більшість жителів Слов’янська відчули близько 04:30 24 лютого. Хтось почув вибух (або серію вибухів), які долинали до нас із сусіднього Краматорська. Комусь зателефонували родичі/знайомі з новинами про початок війни. Словом, ранок того дня почався під акомпанемент паніки.

Уже о 05:51 в АТБ, що на Соборній площі в Слов’янську, покупці масово розбирали крупи, бутильовану воду, сіль/цукор та інші товари критичного споживання.

О 05:56 на АЗС «Parallel» (район парку, на перехресті вулиць Лозановича і Ярослава Мудрого (Урицького)) сформувалася черга з автомобілів. На касі кожен з клієнтів просив залити бак «до повного».

Уранці 24 лютого мешканці багатоповерхівок у центрі міста, в яких є плюс/мінус нормальний підвал, спускали туди теплі речі, продукти, медикаменти. Тоді здавалося, що бомбардування і наступ може початися з хвилини на хвилину.

Хтось похапцем завантажував речі в авто і їхав у більш спокійні місця (Святогірськ, дачі в районі Лиману або ще кудись подалі від міста). Тоді здавалося, що вищезгадані місця будуть набагато безпечнішими за Слов’янськ. Пізніше з’ясується, що це було помилковою думкою.

Жителі міста масово «переселилися» в інтернет: всі шукали інформацію про те, що відбувається на тих українських територіях, куди зайшов ворог, та в якому напрямку просувається російська армія. Ворог тоді настільки швидко захоплював українські міста і села, що здавалося: якщо він збереже такий темп просування, то дуже швидко дійде і до Слов’янська.

Близько дев’ятої ранку в Слов’янську вже було складно зняти готівку — біля банкоматів вишикувалися чималі черги.

Також черги були і в аптеках.

Ще одні дефіцитні товари — ліхтарики, сухе пальне, газові балони. Усе це буквально розмели в магазинах ще до полудня 24 лютого.

Незважаючи на офіційне скасування акції «Слов’янськ — це Україна», на Соборній площі о 17:30 зібралися кілька десятків городян з українською символікою.

Із закінченням світлового дня Слов’янськ занурився в темряву — вуличне освітлення не вмикали, а до власників комерційних об’єктів міське керівництво зверталося з проханням — не вмикати вивіски (тоді говорили, що це світломаскування з метою безпеки).

Супермаркети змінювали графік роботи: закривалися раніше й анонсували більш раннє відкриття в наступні дні.

Увечері 24 лютого городяни, які залишилися в Слов’янську, переважно сиділи по домівках. У рамках того ж таки світломаскування ми закривали вікна щільними шторами і вірили, що Слов’янськ «пронесе».

Ми не думали, що ця війна на роки.

За два роки повномасштабної війни Слов’янськ втратив чимало своїх солдатів на полі бою і мирних жителів під час російських обстрілів. Слов’янськ втрачав будинки, школи, садочки, медзаклади, інфраструктуру. Напевно, кожен із нас щось втратив на цій війні або через неї.

Але у нас, як і раніше, залишається надія, що Слов’янськ цього разу вціліє і залишиться українським містом українського Донбасу.