Після госпіталю, ветеран ЗСУ повернувся у рідне село, де відкрив екоранчо

Свій аграрний бізнес Ігор Сабадаш почав десять років тому. Займатися вирощуванням крупної рогатої худоби допоміг випадок. Якось, пораючись на тещиному подвір’ї, Ігор зібрав металевий непотріб. І, звісно, вирішив здати його на метал, аби виручити якусь копійку. Приймальник металу охоче взяв металобрухт, але запропонував бартер: мовляв, готівки нині не маю, але можу дати гусей. Ті дві гуски і гусак стали своєрідним «стартовим капіталом», з якого і почалася підприємницька діяльність фермера.

— Мені шкода було різати гусей. Невдовзі вилупилися гусенята. Отак і почав вирощувати гусей, — розповідає пан Ігор. — Поголів’я поступово збільшувалося. Іноді доходило до тисяч голів. Але через якийсь час зрозумів, що розводити гусей — справа марудна і не дуже вигідна фінансово: інвестиції чималі, а доходи мінімальні. Взяв трьох бичків. Прикинув: нібито вигідно.

Наступного року Ігор взяв уже тринадцять бичків. Випасати їх було де: поряд з фермою — близько ста гектарів пасовища, яке, не маючи господаря, щоліта просто горіло.

Ігор взяв пасовище в оренду: частково — у держави, решта — в односельців, які мають тут землю на паї.

Бізнес йшов доволі успішно. Стадо крупної рогатої худоби щороку збільшувалося. Його основу становили бички та корови, яких фермер або здавав на м’ясо, або продавав на відгодівлю іншим підприємцям.

Все було добре, і було б ще краще, якби не війна.

Пішов на фронт на початку війни

Ігор Сабадаш став до лав Збройних Сил України у перші дні великої російсько-української війни. Йому, ветерану АТО, не було необхідності чекати повістку. Та й рюкзак уже був зібраний: ще до подій 24 лютого 2022 року, Ігор добре розумів, до чого все йде і був готовий взяти в руки зброю.

Але служив у війську він не довго: у квітні, під час боїв на Луганщині, був важко поранений. Потім були складні операції на кінцівках, тривале лікування в Україні і за кордоном. І вирок лікарської комісії про непридатність.

Після повернення у рідне село, Ігор Сабадаш знову почав працювати на своєму екоранчо. Благо друзям вдалося зібрати і зберегти стадо крупної рогатої худоби, яке господар, вирушаючи у військо, випустив просто у поле. Якщо згадаємо невизначеність і розгубленість перших днів війни, то зрозуміємо мотиви цього вчинку. Тоді бійні (навіть на Львівщині!) не хотіли брати худобу на забій.

— Робота не дає мені «заіржавіти». Після госпіталю я на інвалідному візку поїхав трактор купувати, — посміхається Ігор.

Ферма на Львівщині, немов з Латинської Америки

2018 року ферма Ігоря Сабадаша набула офіційного статусу: «Фермерське господарство „Екоранчо Сабадаш“ зі статутний капіталом у пів мільйона гривень. Основним видом економічної діяльності підприємства на той час було „розведення свійської птиці“. А от такі види діяльності, як „виробництво м’яса“ „оптова торгівля живими тваринами“, „оптова торгівля м’ясом і м’ясними продуктами“ тоді значилися у фермера, як допоміжні. Але дуже швидко все сталося навпаки.

— Чому у назві фермерського господарства є таке екзотичне слово — ранчо? Ми ж в Україні, а не в Латинській Америці…

— Приїхав до реєстратора, аби зареєструвати свою ферму. Вона питає: яка буде назва? Кажу — «хай буде Ранчо». Подивилися в реєстр: ранчо вже є, здається, на Одещині. Тоді, думаю, може — екоранчо? Виявляється є вже й таке господарство у Кривому Розі. Зупинилися на оригінальній назві «Фермерське господарство „Екоранчо Сабадаш“.

Тут, дійсно, все схоже на ранчо: гостьовий будинок, мальовничі краєвиди, огорожа, в середині якої гуляють на свіжому повітрі десяток коней і дві поні.

Але головний актив ферми — вісім десятків голів крупної рогатої худоби — під час наших відвідин ферми перебували під дахом.

Про економіку свого підприємства фермер говорить не охоче. Мовляв, рентабельність не вираховував, інвестиції більші, ніж доходи. Але визнав, що суттєву фінансову допомогу надає держава, яка дотує вирощування крупної рогатої худоби. Скажімо, торік за десять голів крупної рогатої худоби фермерське господарство отримало 350 тисяч гривень у вигляді дотації. Ще 50 тисяч гривень отримали, як грант на реалізацію кращого бізнес-плану (програма «Кроки до розвитку села»).

— Яким ви бачите свій бізнес, скажімо, через п’ять років? , — питаю у Ігоря.

— Хочу, аби маточне поголів’я корівок становило не менше ста голів худоби.

Війна триватиме ще довго

Під час розмови з Ігорем ми старалися обминати тему війни. Врешті-решт було про що поговорити і без прогнозів щодо подій на фронті. Але Ігор сам зачепив болючу тему війни:

— Я з 2014 року знав, що ця війна швидкого закінчення не має. І що нам доведеться з ворогом боротися усім. Бо якщо війна закінчиться не перемогою України, вона закінчиться пеклом для українців.