Лікарня, де хворих ставлять на ноги, навіть якщо їх немає

Велика російсько-українська війна в рази збільшила кількість людей з інвалідністю. Травми і поранення різного ступеню важкості отримують під час війни як військові, так і цивільні українці Хоча, поранених і травмованих військових, звичайно, незрівнянно більше. Щодня з «нуля» вивозять «трьохсотих». Спершу — до найближчого стабілізаційного пункту. Далі госпіталь, тривале лікування, реабілітація.

Хтось з поранених-травмованих після лікування і одужання повертається на фронт, когось за станом здоров’я лікарські комісії остаточно знімають з військового обліку.

Але українські ветерани нинішньої війни точно не будуть схожими на тих безногих інвалідів Другої світової війни, які просили милостиню, виставляючи напоказ дерев’яний протез. Адже і протези тепер сучасні, і ставлення української держави до людей з інвалідністю зовсім інше, ніж за часів СРСР.

«За здоров’ям сюди не приходь…»

Національний реабілітаційний центр «Незламні» працює у Львові на базі першого медичного об’єднання. Як стверджують львівські колеги, це найбільша медична установа України, до складу якої входять дві дорослі лікарні і одна дитяча.

Щоправда, ті ж мої колеги, характеризуючи даний заклад, зауважували: «сюди краще не потрапляти, бо ставлення лікарів до хворих тут таке, що просто так до тебе ніхто не підійде».

Наскільки об’єктивні такі оцінки? Не знаю. Але матеріальна та лікувальна база цього закладу вражає. Коли перебуваєш у цій медичній установі, таке відчуття, ніби дивишся красиве кіно про сучасну закордонну медицину.

Таке ж приємне враження залишилося і після відвідування національного реабілітаційного центру «Незламні».

Чому відбуваються «турнікетні» ампутації

За два роки роботи через НРЦ «Незламні» пройшли понад 15 тисяч пацієнтів (у тому числі понад триста дітей). Багатьох з них тут лікарі поставили на ноги — у прямому і переносному сенсі. Адже основний контингент — це хворі з ампутацією кінцівок, або такі, кому ця ампутація показана. Різні травми, поранення, ДТП, патологія нижніх кінцівок (судинні захворювання, діабет тощо) нерідко закінчуються суровим вироком лікарів: «ампутації не уникнути».

Але найбільше пацієнтів поставляє сюди війна.

Чимало ампутацій у військових відбуваються через так звані «турнікетні синдроми». Це коли солдат отримує поранення якоїсь кінцівки, і його побратим (або він сам) накладає на кінцівку турнікет. Вчасно і правильно накладений на полі бою турнікет рятує воїну життя (не дає загинути від масованої кровотечі).

Але нерідко буває так, що цей турнікет, якщо немає можливості зняти його вчасно і грамотно (не пізніше двох годин від часу накладання!), теж несе загрози життю воїна. Адже обезкровлена понад дві години кінцівка швидко перетворюється на своєрідну «ємкість з отрутою», яка, після зняття турнікету і відновлення кровообігу, руйнує нирки, печінку, може спричинити гангрену.

Сувора правда війни така, що коли хірурги стоять перед дилемою: поборотися за кінцівку пораненого воїна (з ризиком розвитку гангрени), чи ампутувати її, то нерідко вони вибирають життя, а не кінцівку…

Поламані долі і кінцівки, але не зламаний дух!

Унікальність НРЦ «Незламні» в тому, що тут відбувається повний курс лікування. За показаннями, хірурги роблять ампутацію кінцівки, після загоєння рани пацієнту розробляють (підбирають) протез і виготовляють його, потім — період фізичної і психосоціальної адаптації хворого. На все це зазвичай йдуть місяці. І увесь цей час пацієнти перебувають у цьому центрі.

За словами піар-менеджерки реабілітаційного центру Зоряни Гасій, усю медичну допомогу пацієнти отримують безкоштовно. Причому, не тільки військові, а й цивільні. І не тільки львів’яни, а й жителі будь-якого регіону України (звісно, за направленнями своїх лікувальних закладів).

Але є тут і черга на протезування. Вона постійна. У черзі щонайменше дві сотні хворих. Рух черги залежить від багатьох чинників: важкості травми (поранення), складнощі протезування, ступеню завантаження протезної майстерні тощо.

Первинне протезування безкоштовне. Вартість протезу покриває держава. Хоча вартість якісного протезу вражає: від 10 до 50 тисяч доларів США. Встановлюють тут як механічні, так і біонічні протези (біонічні — це ті, що функціонують за допомогою електронних датчиків).

Але біоніки значно менше. Комплектуючі деталі до центру «Незламні» надходять з Німеччини.

Як розповідає протезист Владислав Сіховський, біонічні протези хоч і є більш сучасними і функціональними, але нерідко буває так, що військові, які планують повернутися на фронт, вибирають механічний протез. Воно й зрозуміло: в окопах не завжди є можливість підзарядити акумулятор, до того ж там немає ідеальної чистоти. Отож в умовах фронтової антисанітарії більш зручними є механічні протези.

Під час відвідин протезної майстерні я поспілкувався з тридцятирічним військовослужбовцем Олександром Рясним.

Він воював на Запорізькому напрямку. Важке мінно-вибухове поранення отримав наприкінці літа минулого року. Неподалік від солдата вибухнув снаряд. Його уламки розірвали крупну артерію на правому стегні Олександра. Лікарі намагалися зашунтувати артерію. Робили все можливе, аби врятувати воїну ногу. Та, на жаль, нічого не вийшло. Ногу довелося ампутувати.

Коли рана загоїлася, протезисти розробили постійний протез. Зараз Олександр випробує свою «нову ногу» під наглядом реабілітолога.

Крім фізичної реабілітації, пацієнти центру «Незламні» проходять повний курс психіко-соціальної та побутової реабілітації, адже вони мають бути готовими повністю обслуговувати себе у повсякденному житті.

— Чи зможуть люди з вашими протезами бігати марафон? , — запитав я у Владислава Сіховського.

— Не тільки зможуть, а й бігають. Але головне, що після лікування у центрі «Незламні» наші пацієнти готові до повноцінного життя у соціумі.