Спорт під акомпанемент вибухів: жителі Донеччини продовжують бігати для задоволення і здоров’я

Можна бігати заради рекордів і перемог на спортивних змаганнях. Це спорт. Можна бігати заради здоров’я. Це оздоровчий біг. А можна бігати заради задоволення. Саме така мотивація — отримувати від занять бігом фізичну і моральну насолоду — спонукає багатьох жителів Донеччини одягати кросівки і виходити на щоденні пробіжки.

«Донеччина» народилася на … Закарпатті

Після повномасштабного вторгнення росіян в Україну, чимало жителів Донецької області виїхали у більш безпечні регіони України, або за кордон. Багатьох наших земляків прихистила столиця Закарпаття — місто Ужгород. Звісно, у новій громаді вони намагалися знаходити своїх земляків, спілкуватися. А що найкраще об’єднує вимушених переселенців (крім спогадів про рідні домівки)? Правильно: спільні інтереси, якісь хобі.

Деякі з ужгородських донеччан і на новому місці не залишили свою звичку регулярно бігати для здоров’я і задоволення. Хтось виходив на пробіжку у компанії таких же фанатів бігу, хтось бігав на самоті.

Але «у повітрі» вже витала ідея якось об’єднати бігунів. Сьогодні важко визначити, хто саме був її автором. Відомо лише, що ініціатива народилася в Управлінні фізичної культури і спорту Донецької облдержадміністрації та Донецькому обласному центрі фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».

Хоча точно відомо, що подібний клуб, скажімо, у Слов’янську започаткував любитель бігу Максим Перепелиця. На початках клуб об’єднував також і бігунів Краматорська. Пізніше краматорці створили власний клуб любителів бігу.

Ідея створення бігового клубу «Донеччина» швидко набула реальних обрисів: у другу суботу вересня 2023 року (коли в Україні відзначається День фізичної культури і спорту) півтора десятка вимушених переселенців з Донецької області, які проживали в Ужгороді, вийшли на спільний легкоатлетичний пробіг.

Цей день можна вважати датою народження бігового клубу «Донеччина». Доєднатися до клубу активісти запросили (і запрошують) усіх своїх земляків, які захоплюються бігом або спортивною ходьбою.

При цьому не важливо, де саме — на Донеччині, чи в якомусь іншому регіоні — проживають члени клубу. Головна умова — регулярно виходити на пробіжки і повідомляти про результати. Для цього створили у Телеграм групу, яка так і називається «Біговий клуб „Донеччина“. Саме туди учасники клубу мають „скидати“ результати усіх своїх пробіжок. У такий спосіб формується рейтинг бігунів та бігунок (своєрідне віртуальне змагання між учасниками клубу).

Щоби бігати, треба … бігати

Головний показник — кілометраж. За допомоги застосунків, встановлених у смартфоні, можна чітко фіксувати результати кожної пробіжки: кілометраж з точністю до метра, швидкість бігу, відстань тощо. Багато хто з бігунів/бігунок фіксує усі показники і скидає в групу бігунів скріни.

Але скріни — це вже за бажанням. Достатньо повідомити кілометраж. Саме за цим показником і визначаються (щотижня, щомісяця) лідери клубу.

Серед учасників бігового клубу — чоловіки і жінки, молодь і люди старшого віку, жителі прифронтових міст та сіл Донеччини і донеччани, що евакуювалися з небезпечних або окупованих територій. Усіх об’єднує захоплення бігом, який дарує бігунам неабияке задоволення і душевний спокій, покращує їх самопочуття, нормалізує сон, тиск, настрій.

Про переваги регулярних занять бігом, журналісту Карачуна розповідає один з активних членів бігового клубу «Донеччина», вчитель фізичної культури закладу загальної середньої освіти № 2 міста Миколаївка Роман Ковальов:

— Я став членом бігового клубу «Донеччина» десь пару місяців тому. Хоча займаюся бігом близько тридцяти років. Спочатку, як і всі підлітки, захоплювався спортом. Здобув вищу спортивно-педагогічну освіту (навчався на факультеті фізичного виховання Донбаського педагогічного університету). Продовжив займатися бігом і після завершення навчання. Тривалий час працював учителем фізичної культури у Рай-Олександрівській школі (Краматорський район).

Там, у селі, було справжнє роздолля: бігав по полях, дихав чистим повітрям. Біжиш між полями двадцять кілометрів — і душа радіє! Адже у сільській місцевості немає одноманітності: весь час різні пейзажі.

У місті з цим певні проблеми: бігати по стадіону чи парку — суцільна одноманітність, яка психологічно втомлює. А ще ж додаються ризики потрапити під обстріл. Але все-одно бігаю!

Після того, як школу у Рай-Олександрівці закрили (у зв’язку з близькістю бойових дій родини з дітьми евакуювалися з села), з 2024 року працюю у другій школі міста Миколаївка.

— Який кілометраж ваших пробіжок?

— Зазвичай, п’ять-сім кілометрів. Темп бігу не високий: приблизно 5 хвилин на кілометр. Але у даному випадку важливий не темп бігу, а регулярність та тривалість пробіжок. Є такий вислів: «Щоби бігати, треба … бігати!». Бо саме регулярність пробіжок дає бажаний результат: покращуються самопочуття, імунітет, настрій, мобілізуються захисні сили організму.

Бігаю регулярно. Членство у біговому клубі стимулює до збільшення бігового навантаження. Якщо раніше я пробігав щотижня десь 30-40 кілометрів, то тепер мій особистий тижневий кілометраж перевищує 50 кілометрів. У загальному рейтингу бігового клубу мої результати — у десятці кращих.

— Які ваші найбільш тривалі пробіжки?

— Легкоатлетичний пробіг за маршрутом Слов’янськ-Святогірськ, який до початку великої російсько-української війни організовував відомий бігун зі Слов’янська Анатолій Перог. 30-ти кілометрову дистанцію я подолав тоді за три години.

— Чи берете ви участь реальних легкоатлетичних змаганнях?

— Ні. Біг для мене — це, передусім, задоволення. Я прокидаюсь і невдовзі виходжу на пробіжку. Бігуни знають, яке прекрасне самопочуття дають регулярні заняття бігом. Бігаю вранці, бо пізніше — то робота, до якісь домашні справи.

Але з задоволенням беру участь у різних спортивно-патріотичних заходах.

Приміром, цього року брав активну участь у щорічному біговому челенджі «Миля Сафронова», присвяченого пам’яті відомого донеччанина, спортсмена та воїна Михайла Сафронова, який загинув на фронті. Біговий челендж тривав з 1 по 7 листопада. Цього року у ньому взяли участь понад 40 бігунів, які мали подолати символічну дистанцію — одну милю (1609 м). Ну, і, звісно, затим ділилися результатом у соціальних мережах та біговому клубі «Донеччина».

Розповідь Романа Ковальова доповнює для Карачуна Людмила Бутко, начальниця відділу освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту Миколаївської міської військової адміністрації:

— Роман Ковальов — хороший вчитель і педагог. Дуже добре, що він, як шкільний вчитель фізкультури, не полишає заняття фізичною культурою і спортом. Як відомо, власний приклад вчителя для учнів інколи має більшу вагу, ніж його слова. Звідси й щира повага до вчителя. Роман Олександрович Ковальов — один з найбільш активних членів бігового клубу «Донеччина». На його особистому біговому «спідометрі» — десятки кілометрів, які пан Роман долає щотижня за будь-якої погоди. До речі, на Донеччині є багато любителів бігу, які регулярно виходять на оздоровчі пробіжки. У такий спосіб бігуни не тільки підтримують свою фізичну форму, а й борються зі стресом. Саме біг дає їм можливість зберегти не тільки фізичне, а й психічне здоров’я. Сьогодні, коли психіка кожного українця через війну перевантажена негативними емоціями, фізкультура і спорт допомагають протистояти хронічному стресу.