- Категорія
- Статті
- Дата публікації
- Кількість переглядів
- 94
Чи дійсно у західних регіонах негативно ставляться до «донецьких»?
Як сталося, що слово «донецькі» подекуди набуло негативного відтінку? Що потрібно робити нам, жителям Донеччини, аби змінити ситуацію на краще, досліджував журналіст Карачуна.
Є різні думки щодо того, коли саме, за часів якого президента України, влада почала створювати штучні бар’єри між жителями західних і східних регіонів України. Але треба визнати: ті політики, які ставили собі за мету розколювати суспільство за регіональними, мовними, релігійними, культурними відмінностями, частково своєї мети досягли. Досі у свідомості багатьох українців не вивітрилися хибні стереотипи на кшталт: «львів’яни — бендерівці», «донецькі — бандити» і таке інше.
Ці стереотипи періодично проявляються на побутовому рівні, дискусіях у соціальних мережах тощо. Приміром, нещодавно одна з українських користувачок соціальної мережі Threads започаткувала широку дискусію однією лише фразою: «Львів, чому ви не любите донецьких?».
Звісно, запитання провокативне. Швидше за все, мета авторки суто прагматична — збільшити кількість переглядів.
І в неї це вийшло: чимала кількість українців швидко підхопили тему (за кілька днів — понад пів тисячі коментарів).
Журналіст Карачуна зібрав найбільш характерні дописи користувачів Threads, які включилися у дискусію.
Звісно, редакція Карачуна змушена була фільтрувати відгуки, які розпалюють ворожнечу. Ми також залишили без уваги коментарі, сповнені грубості й образ.
Адже наша мета — об’єднувати українців. Особливо це важливо під час війни Росії проти України, коли ворожа пропаганда намагається сіяти розбрат між українцями.
Проте, більшість відгуків, дійсно, заслуговують на увагу читачів.
Дивіться на людину, а не на її прописку
Тетяна Гавриленко:
— Я з Донецька, живу у Львові з 2012 року. І знаєте що? За весь цей час ставлення було абсолютно нормальним, навіть позитивним. Можливо, тому що я спілкуюсь українською весь цей час. Такий мій досвід. І мені не подобається, коли хтось починає налаштовувати людей всередині українського суспільства один проти одного. Розпалювання ворожнечі за ознакою прописки, чи походження, мені завжди виглядає, як російський наратив.
Вероніка Харусь:
— Колись я працювала на фірмі менеджером і мала клієнтів з заходу і сходу України. Скажу, що відмінність існує, і не завжди на користь донєцких. Звичайно, не буду казати за всіх, а лише тих, з ким доводилося спілкуватися. Вірю, що є адекватні люди і там.
Валентина Хода:
— Хто вам сказав, що львів’яни не люблять донецьких? Львів не любить москалів і їх язика!
Марія Скиба:
— Якщо коротко, мій дядько — з Львівщини, а його дружина — з Донеччини. Ставлення до неї завжди було хороше і прийняли її, як свою. Ми нормально ставимося до людей з такою пропискою, якщо вони адекватні українці.
Теодор Янук:
— Я з Львівської області. Я люблю всіх: і своїх, і донецьких. У донецьких є дуже класна особливість у ментальності. Вони дуже пробивні та не озираються на думку інших. Натомість ми, із заходу, занадто переймаємося чужою думкою про себе. А от донецькі йдуть впевнено до своєї мети і не зважають на думки сторонніх людей.
Юрій Ліпський:
— Львів не любить не донецьких, або інших. Львів не любить окупантів і їх зухвалих нащадків.
Вікторія Петруш-Шпак:
— Всіх любимо. Головне, аби не розповсюджували псячу мову.
Олена Сидор:
— Донецьких любимо. А от узкоговорящих — ненавидимо.
Єва Акерман:
— Між нами штучно розпалюють конфлікт: хто якою мовою розмовляє. Але вважаю, що всі українці мають хоча б розуміти українську мову, а якщо спілкуватися українською, то супер! Якщо людина говорить російською, ну що поробиш, це її справа. Головне — українська позиція! Хоча, звісно, неприємно чути, що «Львів фіговий, львів’яни — мовнюки». Українська — це ж наша державна мова!
Христина Врублевська:
— Нема такого, що не люблю донецьких, бо всі з них, кого знаю, з повагою ставляться до львівських традицій, побуту і чемно спілкуються українською. Чесно — усі! І це така краса!
Світлана Орестів:
— Якщо ви спілкуєтесь українською, то я навіть не запитаю вас, звідки ви, бо яка мені різниця?
Оксана Канещук:
— Скрізь є хороші, і є погані люди. Немає значення: людина з Донеччини, Луганщини, Львівщини, Івано-Франківщини, Дніпропетровщини, якщо людина " Г», то воно й в Африці «Г». Я тут не про ідентичність, а про особливості характеру.
Вікторія Богайчик:
— Якщо говорити про тих, хто тут народився (старші люди), зазвичай пережили сильні репресії, переселення, звинувачення, вбивтва. Багато-хто лишився без всього, закатовані. Тому старші люди тут дуже боляче реагують на російську мову, бо це для них про смерть і про небезпеку. Сама я не львівська, приїхала сюди, живу тут вісім років, і коли почала спілкуватися, дізнаватися історію, і що тут наробили комуністи, і як червона армія тут нищила людей, не дивно, що львів’яни так реагують на російську.
— Особисто я люблю донецьких. Я — львівʼянка, але більша половина моєї родини — з Одеси та Донецька. Люблю всіх українців, і байдуже, хто якою мовою розмовляє.
— Справа не в донецьких, а в носіях російського миру — такі і у Львові є. Я — одессит, і моє ставлення до всіх малоросів таке саме.
— Львівʼяни чудово і адекватно реагують на донецьких, харківських, сумських чи дніпровських ЛЮДЕЙ! Неадекватно реагуємо на львівське чи донецьке бидло! Бо скрізь є люди, а є людиська, і географія тут ні до чого!
Слово «донецькі» не має бути тавром!
Хибні стереотипи про «бендерівців з западенщини», які, начебто, ненавидять східняків, мають конкретні негативні наслідки. Приміром, певна кількість жителів Донеччини відмовляється від евакуації через побоювання, що їх привезуть «на західну», де донеччан почнуть гнобити через мову та приналежність до регіону. Як не дивно, але певна кількість наших земляків (особливо люди старшого віку) досі вірять таким наративам ворожої пропаганди.
Чимало наших земляків (так склалося) досі розмовляють російською, або суржиком. Звісно, українську мову розуміють усі. А от розмовляти українською багато-хто не наважується. Хтось, знаючи про своє недосконале знання мови, соромиться розмовляти українською. Хтось продовжує вперто наполягати: «Російська — мова моїх батьків, то ж чому я маю від неї відмовлятися?».
Хоча на Донеччині є й інші факти. Після повномасштабного вторгнення росіян в Україну, після тих жахів, що натворили окупанти в Україні, на Донеччині побільшало усього українського. Чимало наших земляків свідомо перейшли на українську мову. І виявилося, що нічого складного в цьому немає, що українська — не тільки державна, а й рідна мова для сотень тисяч жителів Донеччини!
Від кожного з нас багато що залежить. У тому числі — наповнення позитивним змістом слова «донецькі». Дійсно, подекуди воно має негативний відтінок. І в цьому, на жаль, є певна частина вини тих донеччан, які після переїзду у приймаючі громади поводяться не кращим чином. І вийшло так, що слово «донецькі» стало ледь не тавром.
Але поступово ситуація змінюється на краще. Українці розуміють, що треба дивитися на конкретну людину, а не на її регіональне походження. Підтвердженням тому є наведені вище коментарі львів’ян, для яких слово «донецькі» тотожне слову українці.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми «Голоси України» / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. «Голоси України» / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.