Слов’янська мрія здійснюється тепер на Полтавщині

Полтавська область — досить популярний регіон для вимушених переселенців з Донеччини. Цьому сприяють кілька суттєвих чинників: зручне транспортне сполучення, близька ментальність, гостинність полтавців. Ну, і, звісно, безпека: після пекла фронтової Донеччини, Полтавська область в очах донеччан виглядає, немов «санаторій».

Припала до душі Полтавщина і жителям Слов’янської громади. Чимало слов’янців оселилися в обласному центрі. У Полтаві вже вимальовується така собі «слов’янська діаспора».

Але наші земляки переїжджають і до невеликих міст і сіл Полтавської області. Слов’янські підприємці вивозять сюди свій бізнес. Зокрема, поступово освоюють регіон слов’янські керамісти. Що не дивно, адже Полтавщина має свої давні традиції виготовлення кераміки. Приміром, Опішня давно відома, як місто керамістів.

На початку жовтня переїхали на Полтавщину і кілька учасників відомої у Слов’янську благодійної організації «Слов’янська мрія». Причому для релокації вони обрали не обласний центр і не місто. Переїхали в село. Наших земляків прихистила Вишняківська громада Лубенського району.

Як з’явилася «Хата мрії»

Більшість жителів Слов’янська після евакуації хотіли б жити у якомусь місті: міські жителі, зазвичай, не планують ставати селянами. На переїзд у сільську місцевість наші земляки погоджуються в основному через брак грошей, адже хата в селі зазвичай коштує дешевше, ніж аналогічне житло у місті — хоч купівля, хоч оренда.

Можна також знайти будинок у селі з безкоштовним заселенням, коли власники житла не вимагають орендну плату. «Живіть, доглядайте за будинком і городом. Оплачуйте лише комунальні послуги», — пропонують іноді господарі.

Як правило, це будинки, в яких давно ніхто не живе. Через це вони поступово руйнуються, садиби заростають бур’янами.

Саме такий будинок знайшли учасниці БФ «Слов’янська мрія» у селі Вишняки, що на Полтавщині.

Щоправда, на відміну від багатьох інших сільських хат, де з усіх комунальних зручностей проведена лише електрика, у цей будинок були підведені газ, вода. Були в наявності також ванна, унітаз.

Але у будинку ніхто не жив чотири роки. Тому він потребував ремонту, присадибна ділянка — дбайливих роботящих рук, а вся сантехніка, електропроводка, змішувачі тощо — заміни.

Та головне — цей будинок продавався за адекватні гроші: разом з оформленням виходило 11 тисяч доларів США. Сума, начебто, не така вже й значна. Проте ці гроші десь треба було знайти.

— Ми оголосили збір коштів на придбання будинку для розміщення евакуйованих членів БФ «Слов’янська мрія«, — розповідає Карачуну керівниця фонду Євгенія Алфімова. — Гроші зібрали досить швидко — менше, ніж за два місяця. Благодійні внески були різні: хтось переказав на рахунок 500-600 гривень, хтось — тисячу доларів. Мій чоловік вніс дві тисячі доларів. Щойно зібрали необхідну суму, придбали будинок.

— Будинок оформили на юридичну, чи фізичну особу?

— Звісно, на юридичну. Власник цього будинку — БО БФ «Слов’янська мрія».

Від мрій — до дій

Будинку дали романтичну назву — «Хата Мрій». Але це зовсім не означає, що в ньому будуть лише жити і мріяти. Євгенія Алфімова так пояснює цю назву:

«Наша мрія — не просто відбудувати хату, а створити простір для відновлення, творчості та спільних проєктів. Це буде місце, куди зможуть приїхати інші слов’янці, аби відпочити, попрацювати, придумати щось корисне для громади. Ми не просто ремонтуємо стару хату. Ми створюємо „Хату Мрій“.

І ці мрії учасниці благодійного фонду одразу втілюють у життя.

«Сьогодня 23 день, як ми, три жінки, три коліжанки, три члени фонду Благодійний Фонд «Слов’янська Мрія», живимо в хаті в селі Вишняки Полтавської області», — написала на своїй сторінці у Фейсбук Євгенія Алфімова.

Крім самої Євгенії, у «Хаті Мрій» живуть і працюють ще дві вимушені переселенки зі Слов’янська — Наталя Токар, Ірина Асєєва.

За словами Євгенії Алфімової, спочатку їм треба було забезпечити свої базові потреби (тобто обладнати житло), а вже потім більш активно займатися профільною діяльністю благодійного фонду. Тому у «Хаті Мрій» наші землячки живуть і паралельно все вимивають, фарбують, ремонтують. Якщо якісь ремонтні роботи можуть зробити власноруч (приміром, поклеїти шпалери) — виконують самі. А от повністю замінити у будинку електрику жінкам допомогли спеціалісти Сіверсько-Донецького управління водних ресурсів. Вони також допомогли перевезти холодильник.

Поступово наводять лад у саду та на присадибній ділянці. Вона хоч і не велика (16 соток), але також потребує дбайливих рук нових господарів. Після того, як наші землячки почистили частину садиби від бур’янів, вони висадили тут малину, полуницю, калину, квіти.

А ще — запросили в гості дітей.

«Цими вихідними у „Хаті Мрій“ було особливо затишно. Ми організували майстер-клас з ліплення з глини для діток, з якими познайомилися у селі Вишняки. До нас завітали двоє місцевих жителів та двоє діток-ВПО, які разом з батьками переїхали зі Слов’янська. Раді були створити теплий простір для дітей, які теж змушені були покинути рідні домівки. Кожен обрав собі заняття до душі: хтось ліпив милого котика, а хтось — затишний будиночок. Потім ми пограли в ігри, пригостили малечу корисними цукерками, — написала у Фейсбук пані Євгенія.

Вона впевнена, що це лише початок роботи з дітьми, яку БФ «Слов’янська мрія» планує невдовзі розпочати у Вишняківській громаді.

Чому слов’янці обрали село біля Хоролу

Село Вишняки — центр Вишняківського старостату Хорольської міської територіальної громади. Село розташоване біля траси Харків-Київ на березі річки Хорол. До міста Хорол — усього п’ять кілометрів. Тут своєрідна природа і мальовничі краєвиди. Є будинок культури, побуту, лікарня, загальноосвітня школа, дитсадок, відділення зв’язку. Нині у Вишняках проживають близько двох тисяч людей.

— Чому для релокації благодійного фонду «Слов’янська мрія» ви обрали Полтавщину і саме це село, — запитую у Євгенії Алфімової.

— Я також займаюся йогою та медитацією. І якийсь внутрішній голос підказав мені звернути увагу на Полтавську область, — розповідає пані Євгенія. — Я ніколи не була у Хоролі. Але стало цікаво: що то за громада? Почитала в інтернеті про місто, про керівника громади. Дізналася, що він людина з громадського сектору. Ну, думаю, значить зможемо порозумітися. Одна з наших колежанок, яка зараз перебуває у Франції, дала мені контакти старости Вишняківського старостату. Це Яна Юріївна Карманська. Вона виявила щиру зацікавленість і підтримала наше бажання приїхати у Вишняки, аби на місці з’ясувати, наскільки наші і її очікування відповідають реальності. Невдовзі ми вже пакували валізи.

Далі події розвивалися досить швидко: староста показала громаду і кілька будинків, які були виставлені на продаж. Один з них одразу припав до душі.

— В одну мить склалися всі пазли, і ми зрозуміли: нам підходять ця громада і цей будинок. Того ж дня ми з колежанкою провели майстер-клас у місцевій школі. А коли повернулися до Слов’янська, одразу почали переправляти речі благодійного фонду до Вишняків, — продовжує розповідь Євгенія.

За її словами, з переїздом допомогла Слов’янська міська військова адміністрація, яка надала мікроавтобус. Допоміг і один з місцевих підприємців-керамістів, який перевозив на Полтавщину своє обладнання.

У найближчих планах керівництва БФ «Слов’янська мрія» — придбати земельну ділянку розміром 20 соток, яка розташована поряд з садибою «Хати Мрій». У майбутньому на цій ділянці будуть побудовані модульні будиночки для жителів Слов’янської громади, що приїжджатимуть у Вишняки на ретрити.

Вартість земельної ділянки 3 тисячі доларів США. Учасники фонду оголосили збір коштів на придбання земельної ділянки.

Фото БФ «Слов’янська мрія»