Як у Святогірську продовжують будувати бізнес

Один з цієї тисячі — Ігор Пономаренко, підприємець, власник мотузкового парку «Стрєкоза». Хоча від парку, який за рік приймав десятки тисяч туристів, лишились руїни, що лежать поміж високих сосен.

Джерело — СВОЇ

Ще за два дні, я знав що почнеться війна

Ми зустрілись в кафе, це місце нам порадив голова місцевої військової адміністрації, мовляв, тут смачно, недорого і затишно. Заклад виявився саме таким: невеликим, усього на три столи, з буржуйкою всередині та величезною собакою на ім’я Олегівна.

Ігор — власник закладу. Він орендував це приміщення, коли повернувся після деокупації Святогірська. Він місцевий, нині працює у власному кафе. Як сам каже, зараз тут організував «оазис» смачної їжі.

До війни у мене був мотузковий парк, кафе, ми займалися рекреацією, тут же національний парк Святі гори. Ми влаштовували походи на байдарках, походи піші, квести організовували, прогулянки на велосипеді, відпочинок в лісі

За рік мотузковий парк відвідувало до 35 тисяч людей. Сплави на річці — до двох тисяч людей. Перед війною на території «Стрєкози» побудували новеньке кафе на 80 квадратних метрів, сюди приїздили люди з Харківської, Донецької, Луганської областей. Проте 24 лютого все змінилось.

Війну я зустрів тут. Десь за два дні я розумів, що вона почнеться. Є багато суперечок стосовно того, чи потрібно було говорити, що вона буде. На мою думку, про це треба було говорити ще за місяць чи два до повномасштабного вторгнення. Щоб люди могли підготуватися. І воєнний стан включати десь за два місяці. І дуже багато людей зберегли б свої життя

Я вірив, що Святогірськ не буде під окупацією

На початку березня Ігор разом з іншими місцевими бізнесменами вступив до міського добровольчого батальйону.

«Нас було 12 чоловіків, різного віку, і ми займалися тими справами, які на той момент були потрібні іншим підрозділам: показували місця, людей селили. Я взяв на себе таку відповідальність і організував кухню. Готували їжу десь для сотні військових. І от березень, весь травень, мабуть, до 30 травня, я розвозив їжу по підрозділам. Я так вирішив, щоб військові не відволікались на приготування, щоб вони воювали. Ну, і вони воювали, а ми допомагали».

Пізніше Ігор розкаже, що бізнес всіх, хто був у батальйоні зруйнували російські військові. І це було не випадково.

От у мене було майно в мотузковому парку, у мене було кафе повноцінне і я нічого не вивозив. Але 30 травня я зрозумів, що залишились лічені дні і місто захоплять. Тоді що зміг, то погрузив в причеп і вивіз. І зараз тут ми працюємо на цьому обладнанні. Ось ця вітрина, наприклад. Щось залишилось, щось згоріло

У маленькому холодильнику, на який показує Ігор, тримають морозиво, яке готують власноруч. Збоку — яскравий малюнок і напис «Стрєкоза».

У деяких зовсім нічого не залишилось, просто земля і спалені руїни

Відновлення Святогірська — питання болюче. І перш за все для самих містян.

Скажімо так, те що я зараз бачу, те що я знаю, 80% готелів тут знищені. А в Святогірськ приїжджали люди, вони заселялися в ці готелі. Я знаю, що багато людей сюди вже не повернуться. Вони будуть намагатися щось продати своє, що лишилося. У деяких зовсім нічого не залишилось, просто земля і спалені руїни

«Вони закордоном і я не думаю, що найближчі 5 чи навіть 10 років Святогірськ стане таким, як до війни. Бо щоб відновити, як було — це треба, щоб підприємці захотіли це робити. А є такі люди, які кажуть «ні, ми вже поїхали, ми сюди не повернемось».

Навіть у цих розрухах — я вдома. Я, чесно кажучи, сюди не їхав, я сюди летів

Після того, як Ігор виїхав з майже окупованого Святогірська — він перебрався до Харкова. Там намагався започаткувати новий бізнес, проте нічого не вийшло. Бажання повернутись додому було занадто сильним.

Коли я виїхав, я відкрив магазин у Харкові. Але це не моє. Я вже звик, навіть у цих розрухах я вдома. Я, чесно кажучи сюди не їхав, я сюди летів

Не знаю, на що тут дивитись

Мотузковий парк «Стрєкоза» знаходиться в 10 хвилинах їзди від вулиці Мазепи, центральної вулиці міста. Захований серед старих сосен, знищений та порослий бур’янами. Колись він мав інший вигляд.

Не знаю, на що тут дивитись, — говорить Ігор, коли виходить з авто і сам дивиться на те, що залишилось від парку

Ідея створити цей парк прийшла до чоловіка випадково.

У 2012 році я купив журнал „Форбс Україна“ і прочитав там про підприємця, який у Києві в парку створив мотузковий парк. І я теж захотів збудувати мотузковий парк. І я думав тільки про Святогірськ, що цей мотузковий парк має бути тільки тут. І тут я його й збудував у 2013 році.

Ігор пропонує прогулятися парком, щоб показати залишки кафе та роками будованого бізнесу. Сам йде перший. На наше питання, чи безпечно ходити лісом та високою травою — посміхається. Говорить, що ходив вже тут десятки разів. Ми йдемо за ним: він дивиться перед собою, наша команда, що приїхала з Києва — собі під ноги, і дуже пильно.

Мотузковий парк я будував всі 8 років. Кожного разу щось нове і нове, оновлював його щороку, ці траси, потім купували байдарки, велосипеди, нові системи. Це був постійний процес

На деревах висять залишки канатів. Трохи далі — маленький дерев’яний замок та пісочниця. Від кафе не лишилось зовсім нічого. Тільки купи металу, дерева та мотлоху. Ігор показує, як воно виглядало раніше.

«Коли ми почали будувати — люди не розуміли, що тут буде. Тут був будиночок, ми в ньому ночували. І у квітні, пам’ятаю, ми сидимо біля будинку на лавці, і я думаю: «Боже, ми в раю. Як же тут добре». Дивимось на природу, слухаємо спів птахів. Ми коли будувались, до нас стільки тварин приходило. Зайці, лисиці. Одну ми навіть підгодовували. Заєць жив тут в ямі, поки малий був. Ми жили в природі. Що зараз з тваринами, з лісом буде, я, звісно, не знаю»

Ще, до речі, лабіринт лишився дитячий. Я в нього не заходив, може, там ще розтяжки якісь полишались

Ми вирішили теж не йти і завершувати нашу розмову. На вулиці починає темніти. На прощання Ігор додає, що на цій території вже не можна побудувати парк і треба кудись переміщуватись, бо сосни обпалені і не можуть бути достатньо надійним.

Але він говорить, що мотузковий парк у Святогірську обов’язково буде.