Британський стратег Тімоті Еш про зустріч Джо Байдена та Сі Цзіньпіна і можливі перемовини між Україною та Росією

Активно просувається наратив про те, що Захід неминуче втомиться від України, тому Росії треба просто трохи зачекати. Цю історію підживлюють ще й останні події в Конгресі США, де опір республіканців заважає ухваленню чергового пакету фінансової допомоги Україні.

Популярна думка того ж штибу, що перемога Дональда Трампа на наступних виборах президента США стане останнім цвяхом у «труну» України й очільник Росії Володимир Путін легко завершить захоплення сусідньої країни. Санкції проти Росії діють, але її економіка виявляє стійкість і поступово переходить на воєнні рейки.

Багато хто таке говорить, але я на це не куплюся.

Навіщо Росії, враховуючи такі наративи, сідати за стіл переговорів зараз

Навіть якщо США з якихось причин перестануть підтримувати Україну, це не означає, що українці припинять боротьбу. Перші тижні повномасштабного вторгнення продемонстрували, що вони можуть давати відсіч військовому просуванню росіян.

А сьогодні в України більше високотехнологічного обладнання. Мені важко уявити, що зараз російські танки з легкістю зможуть приїхати, наприклад, у Київ чи через всю Україну. Не бачу, щоб Росії швидко вдалося навʼязати свою перемогу: знадобляться місяці, а радше роки важкої боротьби, щоб придушити українську опозицію.

Крім того, навіть якщо закінчиться підтримка України з боку США, Європа навряд чи на таке піде, адже надто багато європейських країн усвідомлює російську загрозу і те, що Україна — це їхній найкращий шанс зупинити просування Росії в Європу.

Залишається питання: чи вистачить у Росії ресурсів, щоб підтримувати війну в Україні не рік, а багато років? Я так не думаю.

Для Росії немає варіанту легкої перемоги, а лише перспектива тривалішого конфлікту, більшої кількості пролитої крові, змарнованих ресурсів і більше ризиків для соціальної та політичної ситуації в самій Росії. Що довше триває війна в Україні, то більша ймовірність ще одного заходу в стилі ПВК «Вагнер». Сумніваюся, що Кремль захоче так ризикувати.

Що довше триває війна, то слабшою стає Росія й гіршою репутація Москви у світі. Так звані наддержави повинні перемагати слабші країни, а не загрузати у війні, яку не здатні виграти.

Чим довше триває війна в Україні, тим більше руйнується образ потужної російської армії й вищими стають ризики принижень типу потоплення крейсера «Москва».

Через затяжну війну все більше впливу, який був у руках Москви, переходить Китаю і прикордонним із нею країнам. Варто лише глянути на Центральну Азію і Закавказзя, щоб побачити, що це вже відбувається: неспроможність зупинити Азербайджан у військовому захопленні Нагірного Карабаху у Вірменії, а тепер і орієнтація Вірменії на Захід.

Росія кидає величезні сили на те, щоб зупинити контрнаступ України на Півдні й не дати їй закрити наземний коридор між східними територіями України та Кримом, які нині під окупацією. Та який сенс боротися за цей коридор, якщо українські далекобійні ракети роблять Крим непридатним як бази для Чорноморського флоту РФ? Продовження війни лише збільшує ризики для Росії ослабити свої стратегічні позиції у Чорному морі.

Саме тому для Росії мирні переговори можуть бути не таким уже поганим варіантом. Звісно, все залежить від умов, але її може зацікавити щось на зразок подальшого обговорення довгострокового майбутнього Криму, «ДНР» і «ЛНР», припинення обстрілів Криму, щоб він став безпечнішим для російського флоту, і послаблення санкцій.

Рішення про перемовини Україна повинна ухвалювати самостійно

Україна — безумовна жертва у цій війні: території окупували, населення вбивають, калічать і викрадають. Зрозуміло, що українці хочуть виграти війну, повернути землі, отримати мир, спокій і репарації від Росії. Опитування показують, що близько 80% населення України підтримує війну і вважає, що Україна може перемогти.

Та чи зміниться їхня думка за умови зменшення підтримки США, без якої може зрости кількість жертв і тривалість війни? Чи не підштовхне це їх до перемовин?

Важливу роль у розвʼязанні цього питання відіграє успіх/темп контрнаступу. Останні заяви українського військового керівництва, ймовірно, готують населення і союзників до тривалішої війни, а може, й до мирних переговорів. Чи може усвідомлення проблем із контрнаступом і потенційне припинення військової підтримки США підштовхнути українську сторону погодитися на щось менше, ніж повне повернення кордонів 1991 року?

Реальність така, що після 10 років окупації, повернути Крим, території Луганської та Донецької областей військовим шляхом означає пролити багато крові. Росіяни там міцно окопалися, а населенню весь цей час промивали мозок російською пропагандою.

Україна може погодитися на повернення Росії до позицій станом на 23 лютого 2022-го і на переговори про майбутнє Криму та Луганської й Донецької областей. Це можливо, адже перемовини про подальшу долю окупованих територій не означають юридичну згоду на передавання цих земель Росії. Крім того, у майбутньому сторони можуть домовитися про повернення територій Україні.

Дехто навіть може вважати такий сценарій дуже практичним рішенням. Роки «зомбування» Росією населення на окупованих територіях зроблять процес реінтеграції дуже важким, а ще ж потрібно буде витратити величезні кошти на відбудову тих регіонів. Тому перемовини, а не негайна реінтеграція, може виявитися більш вигідним сценарієм для України.

Якщо повернутися до позиції Росії у цьому питанні, повторюся: через далекобійні ракети України Крим уже не виглядає таким вигідним місцем для базування Чорноморського флоту Росії, тому наземним коридором до нього вона може поступитися.

А як же російський народ сприйме принизливе виведення їхніх військ із новозахоплених територій? Він це сприйме так, як це подасть Путін, адже він повністю контролює засоби масової інформації в країні. Він може сказати, що Росія протрималася проти усієї потужності НАТО цілих 20 місяців і що питання майбутнього Криму тепер у порядку денному, а цього не було в Мінських домовленостях.

Чи ж не вигідна Штатам затяжна війна

Існує достатньо багато фактів, які вказують на те, що війна грає на руку Вашингтону:

• послаблення військової потужності, ролі та впливу Росії у світі без пролиття крові американських солдатів;

• ревіталізація НАТО, якому, за словами президента Франції Емманюеля Макрона, констатували «смерть головного мозку» до повномасштабного вторгнення Росії в Україну; тепер же Альянс, як ніколи, обʼєднаний єдиною метою;

• США знову на чолі союзних сил — НАТО, Європа, Захід, що надсилає Китаю чіткий сигнал про міць Вашингтону;

• значна частина грошей на військову підтримку України залишається в США, а саме в американських виробників зброї;

• війна в Україні — чудова реклама американській зброї (HIMARS, Javelins, Patriots), особливо на тлі невдач російського озброєння.

Все це мало б змусити Росію якомога швидше покласти край війні в Україні, але поки маємо те, що маємо.

Та у Штатів достатньо причин і для припинення війни в Україні:

• підтримка війни серед американців падає або, принаймні, вони хочуть, щоб їхні гроші витрачалися на внутрішні потреби;

• необхідність допомагати Ізраїлю у війні з ХАМАСом;

• потенційна війна з Іраном;

• загроза китайського вторгнення на Тайвань;

• закінчення війни в Україні може допомогти президенту США Джо Байдену перемогти на наступних президентських виборах у США.

Китай може бути миротворцем

Шок, якого війна завдала світовій економіці та ринкам, явно не до смаку лідеру Китаю Сі Цзіньпіну, адже економіка країни важко виходить із пандемії. Сі намагається утримувати баланс у підтримці сторін цієї війни. Він радить Путіну обмежити помсту за ескалацію санкцій, щоб не постраждали ринки біржових товарів, і не застосовувати зброю масового знищення. Сі не надто поспішає допомагати Путіну зі зброєю, але сам виграв від зниження цін на російські біржові товари.

Китайському президенту подобається ослаблений Путін і зменшення рівності між їхніми країнами. Проте це не означає, що Сі хоче повалення путінського режиму і встановлення того, який тяжіє до Заходу, чи якогось нестабільного. Цікаво те, що останні китайські потуги щодо миру в Україні майже збіглися у часі з повстанням «вагнерівців».

Сі може використовувати війну в Україні для поліпшення відносин зі США. Зустріч Байдена і Сі цього тижня може бути відображенням вдячності США за те, що Китай не надто допомагає Росії у війні. Очевидно, що обидві країни хочуть кращих відносин перед виборами, як і нижчих геополітичних ризиків, цін на нафту і біржові товари.

Лідери Китаю і США зацікавлені в тому, щоб війна в Україні закінчилася у світлі війни в Ізраїлі — так у світі може бути хоча б на один конфлікт менше. А Китаю ще й імпонує роль миротворця, яка може зробити його лідером країн Південної півкулі.

Гадаю, що після зустрічі Сі та Байдена варто очікувати зрушень у питанні Росії й України. Цього тижня, до візиту Сі в США, до Києва приїздив Ентоні Блінкен. Ймовірно, для того, щоб дізнатися про червоні лінії/готовність України у питанні мирних переговорів.

А що Європа

Враховуючи, що економіка ЄС, її енергетичний та індустріальний сектори достатньо виснажені, думаю, паузу у війні чи навіть мир в Україні сприймуть добре.

Після зустрічі Байдена і Сі можна очікувати нових мирних ініціатив у питанні війни в Україні. Китай, Туреччина чи навіть Саудівська Аравія можуть взяти це на себе.