Чому «схудла» гуманітарка для переселенців і чим її замінити

Минулого літа був пік щедрості міжнародних благодійних організацій. У великих і малих українських містах (і навіть у селах) волонтери та місцева влада регулярно видавали гуманітарну допомогу вимушеним переселенцям: продукти харчування, побутову хімію, засоби особистої гігієни, одяг, посуд тощо. До цієї благородної діяльності долучилися і місцеві релігійні організації, які, хоч і в менших обсягах, але також всіляко прагнули допомогти своїм ВПО.

В результаті у деяких родинах ВПО утворилися своєрідні склади з макаронами, консервами та рисом: люди просто не встигали все з’їдати, адже не можна постійно харчуватися одними лише макаронними виробами та консервами. Тому в деяких громадах місцева влада, за домовленістю з благодійниками, замість продуктів харчування почала видавати своїм ВПО сертифікати на придбання товарів.

Такий «гуманітарний рай» тривав близько року.

Хоча, який то «рай», коли переселенцям інколи доводилося по кілька годин вистоювати в чергах за гум. допомогою. А це і нерви, і приниження, і зайве нагадування про гіркий статус вимушеного переселенця.

Та люди терпіли, бо ця гуманітарка була непоганою матеріальною підмогою до тих двох тисяч гривень «переселенських» грошей, якими ВПО досі підтримує держава.

Звісно, вимушені переселенці розуміли: гуманітарна допомога українцям не може бути нескінченною. Але чимала кількість ВПО сподівалася, що допоки триває війна, вони все-таки отримуватимуть гуманітарку.

Однак, починаючи з весни, гуманітарна допомога почала зменшуватися в обсягах та періодичності. Це відчули навіть ВПО у прикордонних з європейськими країнами регіонах, керівництво яких раніше напряму спілкувалося з тамтешніми благодійниками.

У деяких містах і регіонах видачу гуманітарки для ВПО припинили зовсім.

— Чому так відбулося — вимушені переселенці стали менше їсти? , — запитав журналіст Карачуна у заступника міського голови міста Мукачеве (Закарпаття) Юлії Тайпс.

— Гуманітарна допомога від наших закордонних партнерів, дійсно, надходить нині у обсягах, які в рази менші, ніж були торік. Це перша причина. Друга: основні обсяги гуманітарної допомоги тепер направляються до прифронтових регіонів. І це справедливо, бо там не всюди працюють заклади торгівлі, і люди часто позбавлені можливості придбавати товари першої необхідності. Місцева влада Мукачевого також працює у цьому напрямі: ми періодично формуємо гуманітарні вантажі і відправляємо їх до прифронтових регіонів. Третя важлива причина: за більш як півтора року війни чимало вимушених переселенців адаптувалися на новому місці: хтось працевлаштувався, хтось продовжує працювати он-лайн.

За словами Юлії Тайпс, приблизно 60 відсотків вимушених переселенців, що знайшли тимчасовий прихисток у місті Мукачеве, нині працевлаштовані. Якщо врахувати, що ще приблизно 20 відсотків ВПО — люди пенсійного віку, то виходить, що лише п’ята частина вимушених переселенців не працевлаштована (або працює без офіційного оформлення). З урахуванням великої кількості вакансій на місцевому ринку праці, працевлаштуватися на Закарпатті можуть сто відсотків ВПО! Було б бажання.

Тому, безперечно, правильно діють ті вимушені переселенці, які не ремствують на долю через відсутність гуманітарної допомоги, а шукають можливості для працевлаштування на новому місці. Адже ніхто не знає, скільки ще триватиме війна. І що, сидіти без діла і чекати гуманітарку?!

Звісно, не в кожному регіоні України існують такі широкі можливості для працевлаштування, як на Закарпатті. Але якщо в якійсь області існують серйозні проблеми з роботою для ВПО, то чи варто «пересиджувати війну» у тому регіоні?

За словами голови Закарпатської обласної військової адміністрації Віктора Микити, на Закарпатті є багато вакансій, в тому числі, для жителів Донеччини. Особливо гостро регіон потребує спеціалістів з педагогічною освітою (де ви, випускники Донбаського державного педагогічного університету?).

Безперечно, багатьох вимушених переселенців відлякує висока оренда житла на Закарпатті. Приміром, зараз важко знайти у Мукачевому однокімнатну квартиру дешевшу, ніж за вісім тисяч гривень. Але у регіоні є соціальні гуртожитки (шелтери) для вимушених переселенців, в яких ВПО проживають або безплатно, або оплачують тільки комунальні послуги. А можна ж заробити гроші на оренду більш комфортного житла!

Врешті-решт це все-одно краще, ніж жити в очікуванні гуманітарної допомоги.