Родина вимушених переселенців з Донеччини живе в умовах, про які можна тільки мріяти

Жити в шикарних умовах вимушеним переселенцям Анастасії та Олексію Мельникам допомогли … діти. Їх у родини Мельників сьогодні семеро. Але рідна дитина тільки одна. Решта — прийомні.

Всі вони живуть у дитячому будинку сімейного типу, який для них — багатодітної родини вимушених переселенців з Донеччини — побудували благодійники.

Братики-сестрички, тато-вихователь, мама-вихователька, батьки тата-мами вихователів… І кілька котиків. Велика дружна родина.

Кращу долю знайшли на Житомирщині

До повномасштабного вторгнення росіян в Україну подружжя Анастасії та Олексія Мельників жили у Костянтинівці. Починаючи з 2015 року, головною справою родини було виховання прийомних дітей.

У Костянтинівці багатодітна родина Мельників мешкала у великому впорядкованому будинку, який є власністю тамтешньої громади. Будинок придбала місцева влада за програмою створення дитячих будинків сімейного типу.

Родина Мельників жила дружно, ростила-виховувала дітей. Всі були задоволені.

Коли почалася велика російсько-українська війна, родина евакуювалася до Кривого Рогу. Винаймали там трикімнатну квартиру. Звісно, було тісно. Та терпіли, бо куди ж подінешся.

У перші місяці війни Кривий Ріг часто піддавався обстрілам, отож довелося знову пакувати валізи і виїжджати-вивозити дітей у більш безпечний регіон України — на Житомирщину.

У серпні 2022 року прибули у селище Гришківці Бердичівського району. Тут багатодітну родину вимушених переселенців прийняли з українською гостинністю: місцева влада виділила просторий будинок, регулярно допомагала вирішувати різні соціально-побутові питання. Анастасія (мама-вихователька) продовжувала працювати он-лайн (вона — вчителька української мови и літератури). Тато-вихователь (колишній військовий) теж не сидів без діла: роботи по господарству у багатодітній родині вистачає завжди.

Так прожили тут два роки. І раптом сталася подія, яка докорінно змінила їх побут і «привела у казку»: прийомна родина Мельників потрапила у проект «Адреса дитинства», який патронує Фундація першої леді України.

У Гришковцях фінансовими донорами проекту «Адреси дитинства» є уряд Естонії та естонський центр з міжнародного розвитку ESTDEV.

Естонська Республіка є однією з країн Європи, які взяли шефство над постраждалими від російської агресії регіонами України, і опікується Житомирщиною.

«Про такий дім ми і мріяти не могли»

Весною поточного року у Гришковцях спеціально для родини Мельників почали зводити сучасний будинок. Не дивлячись на його солідні розміри (17,5 м х 17,5 м), «коробку» будинку змонтували швидко.

— Збудували за три дні! Будинок склали, як конструктор», — коментує Карачуну заступник Гришковецького селищного голови Сергій Маркусевич.

Рекордні терміни будівництва пояснюються просто: будинок блочний, з деревини (фрагменти будинку виготовляють у Коростені). Отож монтували «коробку» будинку, немов складали конструктор: одна бригада привезла і поставила стіни, інша — вставила вікна-двері, затим — монтаж покрівлі, утеплення стін тощо.

Наприкінці травня вже можна було бачити прекрасний результат: сучасний будинок-красень. Подібні будинки зазвичай зводять на садибах заможних українців. Його вартість (з усією «начинкою») близько 11 мільйонів гривень.

Біля будинку встановлено потужний дизельний генератор. Тож у випадку відключення електрики без світла родина не залишиться.

Враховуючі суворі реалії сьогодення, на подвір’ї збудували також надійне укриття. Але, як розповів Карачуну Олексій Мельник, його поки що використовують як льох. Родина ж он яка чисельна! Продуктами харчування треба запасатися на зиму.

Як і має бути у дитячому закладі, біля ганку встановлено ігровий майданчик. Є тут також спортивні тренажери, батут.

Подбали будівельники і про навіс для легкового автомобіля глави родини.

Одна з найбільших розваг дітлахів — прогулянки на велосипеді. Діти полюбляють кататися на «вєликах» так, щоб аж дух перехоплювало!

Будинок обігрівається за допомогою електричного котла та теплового насоса. В літню спеку охолоджується кондиціонерами. Їх тут п’ять. Причому вони такої потужності, як і у супермаркетах!

Але справжнє захоплення від побаченого чекає на гостей всередині будинку. Найперше, на що одразу звертаєш увагу — сучасний дизайн вітальні. Причому вона досить солідного розміру. Напевне, тут могла б розміститися ще одна така родина! У будинку п’ять кімнат для дітей і одна — для батьків.

Меблі, побутова і кухонна техніка, телевізори, обладнання, килими, посуд, постільна білизна — все нове і вартує чималих грошей.

Мають привабливий вигляд і санвузли, де встановлено сучасну сантехніку.

І все це добро йшло безкоштовним додатком до будинку.

— Про такий будинок ми і мріяти не могли! — каже Анастасія Мельник.

Великі родини багаті на душевне тепло

Українські родини завжди були багатодітними. Особливо сільські, де навіть мати п’ятеро-шестеро дітей було нормою. Діти зростали, доглядаючи один за одним: старші — за меншими, ті — за малюками.

Тепер навіть двійко діточок — небачена розкіш, яку дозволяють собі не так багато українських родин.

Нагадаю: у прийомній родині Мельників семеро дітей. Наймолодшій — Марійці — вісім років. Найстаршій — Катерині — сімнадцять. Власній дитині Мельників — тринадцять років. Є тут три сестри — Марія, Вікторія, Катерина, є брат і сестра — Софія і Данило (вони живуть у прийомній родині Мельників найдовше — з 2015 року). А ще є Іллюша. Коли його матір позбавили батьківських прав, подружжя вирішило: візьмемо Іллю в свою сім’ю.

— Як ви справляєтесь з такою кількістю дітей? Це ж щоденний суцільний шум-гам, — запитую у тата-вихователя Олексія Мельника.

— Та без проблем! Живемо дружно, діти ходять до школи, відвідують спортивні секції. Ну, і, звісно, доглядають один за одним. А ввечері збираємося за одним столом, чаюємо та обговорюємо якісь поточні справи.

— А як прогодувати таку ораву? Це ж щодня треба варити чималу каструлю борщу, — коментую жартома.

— Варимо. І не тільки борщ. Стараємося, аби меню було різноманітним і ситним, а їжа смачною. І я, бува, за кухаря біля плити стою, не тільки дружина. Голодними ніхто у нас не буває.

На жаль, журналісту Карачуна не вдалося поспілкуватися з дітьми: вони якраз перебували на заняттях у спортивних секціях.

Хлопці найбільше полюбляють карате. Приміром, Данило вже брав участь у спортивних змаганнях: нещодавно посів друге місце у турнірі з традиційного карате-до у м. Бердичів серед юнаків і дівчат віком до 15 років.

Будинок — власність громади

Будинок, в якому нині мешкає прийомна родина Мельників, є власністю Гришковецької селищної ради. Він переданий у безоплатну оренду дитячому будинку сімейного типу. Орендарі оплачують лише витрати на електроенергію.

Термін проживання в ньому обмежений не часом, а діяльністю родини: сім’я Мельників має право проживати у цьому будинку доти, доки він буде функціонувати як дитячий будинок сімейного типу.

Отож єдина стаття витрат на утримання будинку — оплата електроенергії. Але ця стаття витрат є досить вагомою. За словами пана Олексія, щомісячний платіж — до п’яти тисяч гривень.

Чому так багато?

Тому що тут все на електриці. Влітку одні лише кондиціонери «з’їдали» шалену кількість електроенергії. З настанням холодів щомісячні витрати на електрику зростуть, адже електричне опалення — розкіш не дешева. «Навіть з урахуванням теплового насосу доведеться щомісяця платити за електрику не менше десяти тисяч гривень», — прогнозує глава родини.

Фінансова арифметика прийомної родини

Прийомні родини — це, якщо відкинути пафосні заяви, — одна з форм працевлаштування для прийомних батьків. Адже держава не тільки компенсує таким родинам витрати на утримання прийомних дітей, а й оплачує (щоправда не дуже щедро) їх роботу.

«Я — батько-вихователь» — саме так представився Олексій Мельник під час нашого знайомства.

— А скільки платить держава за кожну дитину? , — запитую у пана Олексія.

Точної відповіді не почув: чи то прийомний батько не був налаштований на «прозу життя», чи фінанси — то «парафія» дружини…

— Дитячий будинок сімейного типу — це поклик душі, — підкреслює Олексій Мельник.

А його дружина деталізує:

— За кожну дитину держава щомісяця платить 6500 гривень. Плюс 2400 гривень за кожну дитину — оплата роботи прийомних батьків. Гроші переказуються одному з батьків.

— Їх вистачає?

— Та де там! Добре, що ми ще працюємо.

… І підтримка жителів громади

Таких шикарних умов для життя, які має у Гришківцях родина Анастасії та Олексія Мельників, навряд чи мають багато вимушених переселенців. Зазвичай ВПО або орендують якесь скромне житло, або мешкають у шелтерах чи пристосованих приміщеннях.

На Житомирщині і конкретно у Гришківцях не багато заможних людей. На фоні їх статків будинок Мельників виглядає, немов яскравий ліхтар у надвечір’ї. Він «світить в очі» односельцям і, за логікою, має спонукати їх до різних порівнянь.

— Як сприйняли жителі селища появу такого будинку? Хоч не обурювалися? , — запитую у Гришковецького селищного голови Ірени Лісової.

— В нашому селищі є чимало хороших будинків, проживає багато молоді. Тому я не можу сказати, що жителі громади заздрять прийомній родині Мельників. До того ж, коли почалося будівництво цього будинку, ми старалися максимально інформувати людей: яким він буде, для чого зводиться, і що в ньому буде проживати багатодітна родина ВПО з Донеччини. Ми спостерігали позитивну реакцію жителів громади. А ще люди бачать, що діти цієї родини навчаються у нашому ліцеї, відвідують гуртки і спортивні секції, що прийомна мама працевлаштувалася. Тому жодних питань чи проблем не виникає. Навпаки: наші люди намагаються всіляко підтримувати вимушених переселенців, які проживають у громаді. Всі розуміють: серед ВПО є чимало таких людей, які через війну втратили житло, майно, змушені залишати небезпечні регіони й проходити через численні поневіряння.

Матеріал створено в межах проєкту «Підтримка професійної журналістики під час війни», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна».