Чому Охтирка — місто-герой України, а Слов’янськ — ні

Співпраця місцевої влади з українськими захисниками дала свої результати. Ці кілька днів і тижнів жорсткого спротиву окупантам, не дали змогу ворогу йти далі — на Полтаву, Миргород, а далі через Гадяч — на Київ.

24 березня 2022 року подвиг і масовий героїзм громадян, які були виявлені під час захисту Охтирки, були відзначені високою державною нагородою: Указом Президента України місту Охтирка було присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».

Як вдалося затримати, а згодом і розбити під Охтиркою підрозділи російської армії? Хто є справжніми героями спротиву окупантам, а хто активно «підмазувався» до слави визволителів вже після завершення активної фази військової операції?

Відверту розповідь Охтирського міського голови Павла Кузьменка про трагічні події лютого-березня 2022 року на Сумщині слухав і записував журналіст Карачуна.

Пряма мова:

— Чимдалі від початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну, тим більше буде спливати «незручних моментів», які дехто хотів би приховати. Але і про них треба говорити вже сьогодні.

Приміром, обласний центр — Суми. Офіційно місто не було окуповане росіянами, але виїзду з нього не було. Так званий «зелений коридор» сумчани отримали тільки восьмого березня. То як вважати: були окуповані Суми, чи ні?

На третій день війни міський голова повідомив у чаті голів, які виїхали зі своїх громад, що через Суми пройшли три з половиною тисячі одиниць військової техніки окупантів. Ця техніка пішла далі, на столицю. Фронт не був розірваний тільки між Харковом і Охтиркою. Між Охтиркою і Черніговом фронт був повністю прорваний.

Майже через рік після того, як Сили оборони України відігнали окупантів від Сумщини, з’явився фільм під назвою «Суми. Ми дали їм під дих». Ця документальна кінострічка розповідає про події, що відбувалися в обласному центрі у перший місяць російсько-української війни.

«Дали під дих» окупантам… Це — фільм. А як було насправді?

Такий факт: Охтирка зруйнована, а Суми — ні. Як, до речі, і майже усі інші міста у Сумській області, чиї мери «подали голос» лише через пару тижнів після початку війни.

Війна почалася 24-го лютого. Не 28-го, не першого і не п’ятого березня, коли деякі міські голови «об’явилися» у своїх громадах. Де вони були усі ці дні? Хтось — за кордоном, хтось знайшов собі «надійне місце» десь в Україні. А до своїх громад повернулися вже після того, як побачили, що Україна обороняється, що Київ не впав, що люди самоорганізувалися і протистоять ворогу.

Вдруге запитую: чому Охтирка — єдине місто у Сумській області, яке зазнало грандіозних руйнувань у перші місяці війни (ворог зайшов у місто у другій половині першого дня війни)?

Відповідь проста: тому що Охтирка одразу дала бій окупантам. Бійці 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний яр» героїчно обороняли місто, не дали окупантам просунутися далі — на Зіньків, Котельву.

Там, де ворог не отримував спротиву, він швидко проїжджав через територію громад. Адже тоді основним завданням росіян було взяти Київ! А затим, повернувшись на окуповані території, змінювати там місцеві органи влади. Але їм це не вдалося!

Охтирка першою показала військові злочини росіян

На кожній війні є герої.

І є боягузи, зрадники.

Нинішня російсько-українська війна — не виняток.

І в Охтирці не всі люди в погонах (вже не кажучи про пересічних громадян) виявили зразки мужності, зокрема, у перші дні війни. Про такі факти також відверто розповідав Павло Кузьменко. Але — з обмовкою «не для преси». І пояснив: «доки триває війна, давайте не будемо критикувати військових».

І я з ним, звичайно, погодився. Тим більше, що героїзм українських захисників на цій війні — масовий. А якісь ганебні факти — поодинокі.

Але війна — вона не тільки на полі бою. Українці протистоять росіянам в не менш жорстокій інформаційній війні.

І цю війну Охтирка також виграла з честю. Не в останню чергу — завдяки правильній стратегії дій мера міста Павла Кузьменка.

Як розповідали сумські журналісти, з першого дня війни мер Охтирки постійно перебував у медійному просторі: кілька разів на день через свою сторінку у Фейсбук інформував жителів Охтирки, давав поради, розповідав про те, що робить місцева влада у цій ситуації. Люди бачили, що мер і все керівництво міста — на місці, що ніхто нікуди не втік, що місто живе і чинить опір окупантам. Жителі Охтирки бачили і відчували, що вони не покинуті напризволяще.

Така медійна активність мера Охтирки, який через мережу інтернет намагався донести правду про воєнну ситуацію в Охтирці, дозволила привернути увагу світової громадськості до тих подій, які відбувалися торік у цьому місті.

По суті, Охтирка була першим українським містом, яке почало показувати світу військові злочини росіян в Україні. Про трагедію Ірпеня і Бучі світ дізнався набагато пізніше.

Активна інформаційна політика місцевої влади Охтирки мала закономірний результат: не тільки Україна, а й увесь світ дізнався про опір окупантам, який виявила Охтирка. Невдовзі українська влада гідно оцінила подвиг захисників міста: Охтирка стала місто-героєм.

Місто-герой, чи місто героїв?

Павло Кузьменко, розповідаючи про перші місяці війни, дещо зміщував акцент: «Охтирка — місто героїв!», — повторив він кілька разів. Схоже, що мер Охтирки добре знає, чим відрізняється місто-герой, від міста героїв…

Я запитав у нього:

— Як думаєте, чому Охтирка — місто-герой, а Бахмут, Авдіївка, Мар’їнка — ні?

— Прийде час, і українська влада та суспільство віддадуть належне мужності захисників цих та інших міст України. Сьогодні у влади інші нагальні питання оборони країни, які треба оперативно вирішувати, — відповів Павло Кузьменко.

А я мимоволі почав порівнювати рідний Слов’янськ зразка весни 2014 року і Охтирку. Намагався знайти відповідь на запитання: чому Охтирка — місто-герой, а Слов’янськ — ні?

Слов’янськ у 2014 році, як і Охтирка 2023 року, в результаті воєнних дій зазнали порівнянних руйнувань. Під час звільнення Слов’янська, як і при обороні Охтирки, були втрати серед цивільних і військових.

Але українське суспільство по-різному оцінює ті події. І дає різні оцінки.

Охтирку суспільство називає місто-герой.

А от яким є Слов’янськ в уявленні багатьох наших співвітчизників?

Немає сумніву, що російсько-українська війна докорінно змінила світогляд більшості жителів Слов’янська. Сьогодні наші земляки налаштовані патріотично, і уже не сприймають росіян, як братній народ. «Варвари, дикуни» — це найбільш спокійні вислови про громадян сусідньої країни. Є й більш різкі висловлювання на адресу громадян країни, яка шістнадцятий місяць поспіль вбиває українців, руйнує наші міста і села.

Але у 2014 році політичні настрої у чималої кількості жителів Слов’янська були зовсім інші. І горезвісна Неля Штепа з’явилася напередодні тих подій у кріслі мера зовсім не випадково. Вона багато в чому віддзеркалювала настрої багатьох жителів міста. І якби тоді російська армія, а не пару десятків «зелених чоловічків», заїхали колоною до Слов’янська, можна тільки уявити кількість людей, які зустрічали б «наших мальчиков» хлібом-сіллю!

Оце і є відповіддю на запитання, яке винесено в заголовок даної статті.