- Категорія
- Статті
- Дата публікації
- Кількість переглядів
- 849
Журналіст з Лиману: село, яке на дві третини пішло під воду, не зникло
Любити свою малу батьківщину можна по-різному. Хтось усе життя мешкає у рідному місті чи селі і своєю сумлінною працею покращує його. А у вільний час, наприклад, фотографує тамтешні мальовничі краєвиди. Але патріотом свого міста чи села можна залишатися і тоді, коли доля намалювала людині іншу географію
Життєві стежки журналіста з міста Лиман Миколи Пасічника завжди кружляли Донеччиною: філфак Донецького університету, затим — робота у місцевій газеті «Зоря», де пройшов усі щаблі журналістської кар’єри. Потім — понад два десятки років роботи головним редактором «Зорьки» (так ласкаво досі називають свою районку жителі Лиманщини).
До речі, саме за часів редакторства Миколи Пасічника, газета «Зоря» мала найкращі показники по кількості передплатників на Донеччині — налічувала найбільше передплатників у розрахунку на тисячу жителів.
Микола Іванович все життя прожив у Лимані. Але серцем і душею він завжди був там — у своєму рідному селі Рубці, що за тридцять кілометрів від Лиману.
Та й не тільки душею! Щойно траплялася нагода, приїздив у Рубці. Спілкувався з односельцями, проводив виїзні редакції «Зорі» та Дні передплатника.
Рубці — село чимале. До повномасштабного вторгнення росіян в Україну тут проживало майже півтори тисячі людей. Що не дивно, адже Рубці — село, комфортне для проживання: газифіковане, асфальтоване, з централізованим водопостачанням.
А ще Микола Пасічник переконаний, що кращого місця відпочинку, ніж Рубці, на Лиманщині знайти важко: річка Оскіл, багате на рибу Оскільське водосховище, хвойні ліси, цілюще повітря!
На жаль, зараз жителям Лиманщини не до відпочинку: лінія фронту — на відстані п’ятнадцяти кілометрів від центру громади. Постійно чується канонада і в селі Рубці, яке «причаїлося» десь між Куп’янським і Лиманським напрямками фронту.
Рубці були окуповані у перші місяці російсько-української війни. У результаті Харківської наступальної операції ЗСУ, у вересні 2022 року село було звільнено від росіян. Під час боїв повністю була зруйнована і батьківська хата Миколи Пасічника. Постраждали і десятки будинків жителів села Рубці.
У сімнадцятому столітті слободу Рубцеву нищили татари, у двадцять першому сюди прийшла інша орда.
Ці події і підштовхнули Миколу Пасічника до реалізації ідеї, яку він давно виношував: написання книги про свою малу батьківщину — село Рубці. Він хотів зберегти для нащадків цікаву історію села, яке не раз було під загрозою знищення. Наприклад, у 1958 році, коли будувалися гідротехнічні споруди Оскільського водосховища, сімдесят відсотків території села Рубці пішли під воду. А жителів села тоді переселили трохи подалі — «у нові Рубці».
Микола Іванович працював над книгою майже два роки. Вивчив сотні архівних документів, які отримував з Харківського обласного архіву, спілкувався з місцевими жителями та краєзнавцями. І ось, нарешті, праця журналіста і краєзнавця набула вигляду книги. Автор назвав її «Рубцям за 350!»
У цій книзі Микола Пасічник детально досліджує і цікаво розповідає про історію заснування слободи Рубцева (первісна назва села) впродовж трьох століть.
Спираючись на архівні документи та карти, автор доводить, що слободу Рубцеву заснували у 1660-1670 роках черкаси, виходці з Цареборисова, а пізніше — переселенці з Наддніпрянщини. Тому мова місцевих жителів у Рубцях вподовж століть — чиста, українська, співуча.
До речі, у 1795 році слобода Рубцева було найбільшим населеним пунктом на території Лиманщини, і одним з найкрупніших — на нижньому Приоскіллі. У ньому проживали 2283 людей у 326 дворах.
Для порівняння: у Ямполі тоді жило 1740 людей у 280 дворах, у Попівці (Зарічне) проживало 779 людей, у Тернах — 800, Торському — 425.
Цікава історія сільської школи, яка дала країні старійшину українських художників Кузьму Федоровича Кохана, двох генералів Збройних Сил України, п’ятьох полковників ЗСУ і правохоронних органів, керівників крупних аграрних і промислових підприємств та навчальних закладів, і навіть дипломата-міжнародника.
Автор вперше на Лиманщині розповідає у книзі про події громадянської війни 1919-1921 років, про повстанський рух селян.
Є що прочитати у книзі і про примусову колективізацію, про голод 1932-1933 та 1947 років.
Книга добре ілюстрована архівними матеріалами, рідкісними фотографіями та картами.
«Рубцям за 350!» — восьма за ліком книга Миколи Пасічника, який, як вимушений переселенець, нині проживає на Київщині. Усі попередні видання автора також присвячені різним населеним пунктам Лиманської громади. По книгах Миколи Пасічника вивчають історію Лиманщини учні шкіл та інших навчальних закладів лиманської громади. Вони популярні серед лиманців. І якщо раніше видавати книжки Миколі Пасічнику допомагали заможні земляки, то ця книга надрукована власним коштом журналіста-пенсіонера.
— Без минулого немає майбутнього, — переконаний Микола Пасічник, — саме тому так важливі книги про історію наших міст і сіл. Зараз війна, тисячі українців стали волонтерами: хтось допомагає Силам оборони України, хтось — вимушеним переселенцям, хтось надає допомогу дітям з малозабезпечених сімей. Книга «Рубцям за 350!» — це мій внесок, як волонтера. На прикладах з трагічної і складної історії мого рідного села, я хочу показати своїм землякам, що українці, попри усі негаразди і трагедії, виборювали свою незалежність, і що Україна вистоїть і у цій війні.
Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України.