Як живуть у львівському модульному містечку переселенці зі Слов’янська

Війна істотно підвищила попит на житло, адже вимушеним переселенцям, які евакуювалися до мирних регіонів України, треба десь жити. Хтось з переселенців нині орендує житло, когось приютили друзі-родичі, хтось знайшов тимчасовий прихисток у комунальних закладах (гуртожитках, школах, дитсадках тощо).

Ближче до зими попит на житло зросте ще більше, адже змушені будуть евакуюватися жителі тих міст, де немає газу і отже не буде централізованого опалення (зокрема, Донеччини). А це – мільйони людей! Де їм жити?

Є різні варіанти вирішення житлової проблеми вимушених переселенців. Один з них нещодавно озвучили в офісі президента України: упродовж 5-6 місяців планується побудувати 32 тисячі квартир у 16 регіонах – по дві тисячі квартир у кожній області.

Наскільки реальними є ці плани? Побачимо.

Але існує інший досвід будівництва житла для вимушених переселенців. Щоправда, житла тимчасового. Це модульні містечка.

Приміром, з 2015 року таке містечко існує у Дніпрі. А загалом в Україні працюють нині вже вісім модульних містечок. Ще 15 проектів перебувають у стадії реалізації. Вони будуються в різних мирних регіонах України.

А от у Львові наприкінці травня відкрилося уже третє за ліком модульне містечко. Розташоване воно в мальовничому місці на проспекті Червона Калина (так званий Сихів). Цими днями тут побував і журналіст «Карачуна».

Містечко назвали на честь Маріуполя

Спочатку коротко про модуль.

Це така легка споруда, яка будується з каркасу та сендвіч-панелей. Дах, підлога, вікна, двері – все є.

Модулі бувають житлові та побутові (санітарно-гігієнічні). Існують також модулі колективні – зокрема, для їдалень.

Модульне містечко на Червоній Калині має не зовсім звичну назву – Маріяполіс. Оскільки будувалося воно в розпал битви за Маріуполь, в назві «зашита» частинка назви цього міста.

«Маріяполіс» – містечко чимале: воно є найбільшим з тих трьох модульних містечок, що є у Львові, і складається з 94 житлових модулів. Розраховане на проживання 370 людей. Тут є також мобільні кухня, їдальня, міні-дитсадок. На території містечка розташовані кілька спортивних та дитячих майданчиків.

Самі модульні будиночки подарував українцям уряд Польщі.

А от всі підготовчі роботи (виділення та облаштування земельної ділянки, підведення усіх інженерних комунікацій, постачання електроенергії, водопостачання та водовідведення) взяла на себе Львівська міська рада.

В тісноті, та не в образі

Головний недолік житлового модуля – його мала квадратура. В модулі відверто тісно. Його розмір: 2 х 6 м. На цих дванадцяти квадратних метрах розташовані два двоярусні ліжка, дві шафи, столик. У кожному житловому модулі – два вікна, у кожному – електрокалорифер.

До речі, про облаштування модулів усім необхідним також подбала мерія Львова (як і про цілодобову охорону містечка).

А от побутові модулі більш просторі. Вони обладнані душовими секціями, окремими туалетними кабінами, умивальниками. Електричні бойлери цілодобово забезпечують мешканців гарячою водою.

У житлових модулях прибирають самі їх мешканці. Прибирання побутових модулів – за чергою.

Головний плюс – все безплатно

Попри певні мінуси (тіснота, брак особистої території тощо) модульне містечко «Маріяполіс» має один безперечний плюс: тут ВСЕ є безплатним для його мешканців. В тому числі – триразове харчування. Усі витрати на харчування взяла на себе релігійна організація «Згромадження Отців Салезіян». Вони також організовують дозвілля дітей, що проживають у цьому містечку.

Їдальня також модульна. Вона складається з 14 блоків. За потреби, тут можна також самостійно готувати їжу. Дехто з мешканців так і робить. Зокрема, ті переселенці, хто вже влаштувався на роботу, і чий робочий графік не співпадає з часом колективних сніданків-обідів-вечерь.

Звичайно, що за таких умов є велика кількість людей категорії ВПО, які бажають переселитися «зі спортзалів» до містечка «Маріяполіс».

За словами директора центру соціальної підтримки управління соціального захисту Львівської міськради Володимира Головатого, нині черга на поселення налічує близько тисячі чоловік. Перевага надається сім’ям з дітьми, інвалідам, пенсіонерам.

Нині тут проживають 318 людей. Але кількість мешканців модульного містечка постійно змінюється: хтось знайшов собі роботу і отже отримав можливість орендувати житло, хтось повертається додому (як свого часу було с переселенцями з Києва, Харкова).

Але більшість жителів містечка розуміють, що у кращому випадку їм доведеться тут ще й зимувати. До речі, первісний договір під час заселення укладається на шість місяців, але, звичайно, з можливістю подовження.

«В Слов’янську у нас все зруйновано…»

В цьому модульному містечку нині проживають здебільшого переселенці з Донецької та Луганської областей. Є й кілька сімей зі Слов’янська. З однією такою родиною вимушених переселенців поспілкувався журналіст «Карачуна».

… Таїсія Петрівна мешкає в модульному будиночку разом з матір’ю Валентиною Михайлівною (вони обидві інваліди) та донькою. Оселилися тут на початку літа. Усім (умовами проживання, харчуванням) задоволені. Доньці (їй 17 років) міськрада виділила путівку в оздоровчій табір.

Питаю у Таїсії Петрівни: «Як опинилися у цьому модульному містечку?». І чую у відповідь: «Волонтери привезли сюди. У нас же, у Слов’янську, все житло зруйноване!».

– А де ви проживали у Слов’янську?,- уточнюю про всяк випадок.

– Мама – на Артема, Виноградний, 5. Ми по Бульварній, 11.

– Наскільки мені відомо, ці будинки не зруйновані…

– Так у нас там шибки повилітали, – висуває іншу версію моя землячка. І далі підвищує голос: «У нас пенсії малі. Нам що, Лях буде вікна вставляти?!».

Схоже, що моя землячка дуже боїться, що її разом з матір’ю і донькою виселять з цього модульного містечка, отож і розповідає журналістам про нібито вщент зруйноване житло. Хіба ж знала вона, що ті розповіді слухає і журналіст зі Слов’янська…

Поспілкувались ми також з родиною з Харківської області.

Розповідає Олег Давидов:

– Після матраців на полу, тут – просто рай! Я добу спав, як сюди попав. У Львові упродовж двох місяців ми жили у трьох школах. І всюди – спортзали, матраци… А тут хоч і тіснувато, зате своя кімната. Недарма кажуть: все пізнається у порівнянні. Отож, якщо порівнювати з власним будинком, то тут тісно. Якщо з ночівлями у спортзалі, то нормально. Зрештою, нас все тут влаштовує. Відчуваємо чуйне ставлення до нас, переселенців, з боку львів’ян. Спасибі їм за це!