В Миколаївській громаді почало прилітати туди, де раніше було тихо

Ілюстраційне фото

Села Малинівського старостинського округу Миколаївської громади донедавна були безпечною територією.

Якщо, звісно, не брати до уваги невеликий приліт півторамісячної давності до села Оріховатка. Тоді село було обстріляне чимось легким (можливо, касетними снарядами). Ніхто з жителів не постраждав. А кілька дірок у шифері та парканах нині до уваги не беруться.

Але позавчора в Малинівці було два серйозні прильоти.

Перший снаряд влучив між ангарами, де зберігалася пшениця нового врожаю, зібрана фермерським господарством «Слава Донбасу». Про силу та потужність артилерійського удару свідчить вирва, глибиною шість метрів. В результаті дві тисячі тонн зерна було знищено.

Другий снаряд попав по городах між двома житловими будинками. Тут дивом обійшлось без жертв. В одному будинку вилетіли вікна. На обійсті іншого будинку вибухом знесло дах гаража.

Але ніхто не дасть гарантій, що далі у цих селах буде тихо. Адже російські війська продовжують атакувати по всьому фронту.

Ці два обстріли повернули в реальність більшість жителів сіл Малинівського старостинського округу. До речі, багато жителів сіл, які виїхали у березні-квітні (а евакуювалися приблизно п'ята частина жителів), вже повернулися додому. А деякі з них вже гостинно приймають своїх родичів. Мовляв, у нас же тихо.

Але тиша ця оманлива. Та й життя тут не можна назвати комфортним.

Наприклад, жителі майже всіх сіл (за винятком Юрківки та Оріховатки, які запитані по електроенергії від іншої резервної лінії) чотири доби живуть без електроенергії – лінія пошкоджена. Як розповів журналісту «Карачуна» сільський староста Ігор Денисенко, фахівці РЕМ поки що не можуть назвати терміни, коли зможуть відновити електропостачання. А як жити без світла в літню спеку…

З цієї причини почалися перебої з завезенням товарів у двох сільських магазинах (у Малинівці та Никанорівці).

Хоча жителям невеличких сіл Малинівського старостату, де давно немає жодних торгових точок, до такої проблеми не звикати. У них одна надія – на старосту Ігоря Денисенка, який двічі на тиждень привозить у ці села хліб. Хоча б хліб!