Вадим Лях: про початок війни та власні рецепти психологічної стійкості

Фото з архіву Карачуна

Керівник Слов’янської міської воєнної адміністрації Вадим Лях частий гість всеукраїнського телемарафону. Він також нерідко дає інтерв’ю провідним українським телеканалам та сайтам. І це зрозуміло, зважаючи на значний інтерес до подій у місті, з якого у квітні 2014 року почалися події, що через вісім років переросли в повномасштабну війну з РФ.

А от місцеві журналісти рідко турбують Вадима Ляха. Бо начебто немає такої потреби, адже керівник міста регулярно записує відео, в яких повідомляє про поточну ситуацію у Слов’янську. 

Проте «за кадром» досі лишалися деякі цікаві моменти особистого життя Вадима Ляха. Саме їх і спробували відкрити журналісти телебачення Слов’янська «С плюс», які записали велике інтерв’ю з Вадимом Ляхом. 

Пропонуємо читачам «Карачуна» найбільш цікаві уривки з цього інтерв’ю.

Отже, розповідає Вадим Лях: 

Як дізнався про початок війни 

– Звістка про повномасштабне вторгнення російських військ в Україну застала мене в ліжку. Пролунав дзвінок моєї доньки Юлі (від першого шлюбу). Вона зараз живе в Америці. Донька повідомила, що почалася війна, що ракетні удари здійснюються по багатьох українських містах. Звичайно, одразу почав шукати офіційні повідомлення та будь-яку інформацію в інтернеті. 

Перші жахи війни

- У Слов’янську евакуація жителів міста відбувалася (і відбувається) у плановій спокійній обстановці. А от жителям тих міст, куди війна прийшла з перших днів, довелося пізнати усі жахи евакуації під постійними обстрілами. 

Мені дуже боляче було бачити і слухати розповіді жителів сусіднього Ізюма, які виїжджали з міста, де на той час вже велися запеклі бої. Особливо, коли вони розповідали про те, що там залишилися їхні батьки, або діти. На них неможливо було дивитися без болю.

Головне було – не панікувати

- Я, звичайно, залишався у місті з перших днів війни. Треба було власним прикладом демонструвати людям, що в жодному разі не можна панікувати. 

Слід зазначити, що працівники комунальних підприємств поводилися гідно, а деякі – навіть героїчно. Адже часто їм доводилося (і доводиться) працювати за себе і за тих своїх колег, які евакуювалися з міста. При цьому вони також ризикують своїм життям і здоров’ям.

А взагалі, робота рятує від поганих новин, якими нерідко переповнені місцеві пабліки у соціальних мережах. Робота допомагає долати різний негатив.

Про власний досвід боротьби зі стресом

- До війни не вистачало часу на деякі речі. Наприклад, на заняття спортом. А війна навчила кожного з нас цінувати час, адже ти не знаєш, що буде з тобою завтра. 

Перші тижні війни були надто важкими морально. Стрес був колосальний. Як було рятуватися від нього? 

І я почав … слухати улюблену музику. Вона якоюсь мірою заспокоювала та налаштовувала на позитив. 

Потім почав регулярно – тричі на тиждень – займатися спортом. Так, існують певні труднощі. Наприклад, не завжди є вода, обмаль вільного часу. Та все ж таки треба тримати себе в тонусі.

Іноді вмикаю телевізор. Але між новинами і переглядом якогось хорошого фільму, вибираю кіно. Інколи шукаю ті фільми, які вже колись бачив. Головне, аби перегляд фільму супроводжувався позитивними емоціями. 

Признаюсь: все це в комплексі, дійсно, допомагає боротися зі стресом і забезпечує емоційну стійкість.

Звичка до вибухів і сирен 

– Якщо сирени звучать щодня і по кілька разів на день, якщо місто регулярно зазнає обстрілів, до цього … звикаєш. Звикаю не тільки я, а й усі жителі міста, які тут залишилися. Ті, хто не може до цього звикнути, виїжджають з міста. 

У кожної людини своя ступінь міцності нервової системи. Отже чимало жителів Слов’янська стали стресостійкими. Але це не означає, що їм можна не евакуюватися. Знову повторюю: виїжджати з міста потрібно!

Про плани на повоєнне життя

- Мрію взяти відпустку і поїхати до сім’ї, зустрітися з дружиною, взяти на руки доньку. Мрію про мирне сімейне життя.