Евакуація з прифронтових громад Донеччини: чому люди налаштовані не виїжджати з дому «до останнього»

Місцева влада прифронтових громад Донеччини періодично закликає жителів евакуюватися. Керівники військових адміністрацій, волонтери, працівники МНС і поліції не втомлюється нагадувати: «Евакуація рятує життя». Це гасло актуальне навіть для умовно «тилових» громад Донецької області (Слов’янськ, Краматорськ). Адже ситуація з безпекою невпинно погіршується і в цих містах: FPV-дрони полюють вже навіть на мирних жителів.

Але масової евакуації населення з прифронтових громад Донеччини наразі не спостерігається.

Родини з дітьми теж не поспішають евакуюватися

За інформацією Донецької обласної державної адміністрації, станом на початок 2026 року на підконтрольній українській владі території Донеччини залишалися проживати 12 405 дітей. В 11 прифронтових громадах Донецької області, де залишаються 698 неповнолітніх, наразі триває примусова евакуація родин з дітьми.

Але примусова — не значить силовими методами. Роз’яснення, аргументи, умовляння — основні методи «примусової евакуації».

Представники місцевої влади і поліції, волонтери і психологи гуманітарних організацій щодня обходять квартири і будинки, де проживають родини з дітьми, інформують їх про можливі варіанти й умови евакуації, подальшого розселення, отримання фінансової і гуманітарної допомоги тощо.

Однак позитивного результату вдається досягти не завжди.

Приміром, як розповіла «Карачуну» працівниця Миколаївської МВА Людмила Бутко, станом на 24 січня у Миколаївській громаді ще проживали 222 родини з дітьми. Це в основному жителі міста Миколаївка та Райгородокського старостату. З населених пунктів Малинівського та Рай-Олександрівського старостату, де примусова евакуація була оголошена раніше, вдалося вивезти усі родини з дітьми.

Які «якорі» тримають людей вдома

— Коли переконуємо людей у необхідності евакуації, чуємо у відповідь різні аргументи, — розповідає журналісту «Карачуна» регіональна координаторка проекту з евакуації та соціального перевезення в Харківській і Донецькій областях гуманітарної місії «Проліска» Ірина Панченко. — Для когось це мовний бар’єр (мовляв, у західних регіонах не сприймають російськомовних жителів сходу України), когось тримає робота. Приміром, у місті Миколаївка, де оголошена примусова евакуація родин з дітьми, чимало людей працюють на тамтешній станції. Їх аргумент: доки є робота, ми нікуди не поїдемо. І усіх стримує невизначеність: куди повезуть, в які умови поселять на новому місці і таке інше. Але ми помітили таку закономірність: якщо в населеному пункті збільшується кількість обстрілів, то одразу зростає кількість людей, які виявляють бажання евакуюватися.

Є й інші мотиви відмови від евакуації. Приміром, релігійні. За словами Ірини Панченко, у місті Святогірськ, де також оголошена примусова евакуація родин з дітьми, досі залишаються кілька родин з дітьми, які проживають у Святогірській лаврі. І виїжджати поки що не погоджуються.

У транзитному центрі обігріють, нагодують, допоможуть

Ірина Панченко докладно розповіла журналісту «Карачуна» про те, як зазвичай відбувається евакуація родин з дітьми, людей старшого віку, маломобільних тощо за допомогою гуманітарної місії «Проліска».

Перший крок: треба звернутися на гарячу лінію гуманітарної місії і зробити заявку на евакуацію. Зазвичай вже наступного дня на адресу заявника прибуває соціальний транспорт «Проліски», який відвозить до транзитного центру у місті Лозова. З собою можна брати особисті речі, домашніх тварин. І, звичайно, треба не забувати документи, ліки, гроші.

Транзитний центр у Лозовій приймає людей, які евакуюються з Донецької області (в інших прифронтових областях працюють свої аналогічні транзитні центри). Тут людей годують, надають фінансову, гуманітарну допомогу, розселяють у впорядковані кімнати. Є окремі приміщення для родин з дітьми, для людей похилого віку, для маломобільних людей. З ними працюють лікарі, психологи.

У транзитному центрі люди можуть перебувати максимум три доби — доки вирішується питання їх подальшого переміщення. Але цими питаннями вже займаються працівники тамтешнього гуманітарного координаційного центру. Вони підшукують людям житло в різних регіонах України, придбавають квитки на потяг (квитки оплачує Донецька обласна військова адміністрація).

Якщо набирається певна кількість людей, які не мають власних варіантів для подальшого переїзду, їх можуть далі везти евакуаційним автобусом «Проліски». Саме таку групу з 14 донеччан евакуаційний автобус нещодавно перевіз до Одещини, де волонтери знайшли притулок для їх проживання.

А що далі — де житимуть вимушені переселенці?

Які можливі варіанти проживання для тих, хто евакуювався?

Це, передусім, різні пристосовані приміщення: дитсадки, гуртожитки тощо. Саме такий — впорядкований гуртожиток для вимушених переселенців (передусім, родин з дітьми) — волонтери гуманітарної місії «Проліска» облаштували на Закарпатті у місті Хуст: зробили ремонт, придбали необхідні меблі і побутову техніку.

Як не дивно, але родини з дітьми з Донецької області наразі відмовляються їхати в Хуст. Тоді як, приміром, чимало їх «друзів по нещастю» з Запорізької області вже облаштувалися на Закарпатті.

До речі, далеко не всі, хто приймає рішення про евакуацію, користуються допомогою влади чи волонтерів. Чимало людей виїжджають самостійно і самі підшукують собі орендне житло. Пояснюють це так: «Нас привезуть в Лозову, а далі що — сидіти на валізах і чекати, куди нас далі повезуть? Ми краще самі визначимо, куди їхати і де винаймати квартиру чи будинок».

Саме так, приміром, діяла багатодітна родина Куделенків з міста Миколаївка, яка нещодавно евакуювалася на Івано-Франківщину (місто Калуш). Як розповіла журналісту «Карачуна» Наталія Куделенко, перед тим, як залишати рідну домівку, син розмістив оголошення про пошук житла в соціальних мережах Калуша. Відгукнулися дві місцеві жіночки, які запропонували прийнятні варіанти оренди будинків.

Виїжджала родина самостійно, на власному автомобілі. Перевезти домашні речі допомогли волонтери. Звісно, абсолютно безкоштовно: приїхали на мікроавтобусі два британця, завантажити речами бус у Миколаївці. І розвантажили у Калуші.

— Ми дуже вдячні волонтерам! , — говорить Наталія Куделенко. — Якби все це відправляти поштою (у нас одних тільки мішків було два десятка, а ще ж холодильник, продукти харчування тощо), навіть не знаю, скільки б грошей довелося витрачати на переїзд.

— Чому не евакуювалися організовано? Як багатодітна родина, могли б скористатися можливістю оселитися у впорядкованому гуртожитку в місті Хуст. Чи знали ви про такий варіант розміщення? , — запитую у пані Наталії.

— Про умови проживання в Хусті нам було відомо. Але приїхали сюди, у Калуш, бо тут наші родичі. Орендуємо невеличкий будинок на дві кімнати. Є газове опалення, вода в будинку. Щоправда, зручності надворі… Зате орендуємо за помірну плату: чотири тисячі гривень плюс комуналка.

Які маркери того, що прийшов час евакуюватися

Жителі прифронтових громад Донеччини вже звикли до закликів місцевої влади про необхідність евакуації. Але мало хто зважає на ці заклики. Люди схильні зволікати з евакуацією і, я то кажуть, готові «сидіти до останнього». Особливо ті, хто вже мав досвід евакуації. Чимало вимушених переселенців після місяців поневірянь по чужих кутках, змушені були повернутися додому. Зрозуміло, що тепер вони вперто ігнорують заклики влади про евакуацію.

У кожної родини — свої маркери оптимального часу для евакуації. Хтось орієнтується на інтенсивність і жорстокість обстрілів, хтось починає збирати валізи, коли виїжджають друзі-знайомі, когось підштовхує до евакуації поранення чи загибель сусідів тощо.

Найбільш поширений маркер, на який нині орієнтуються чимало пересічних жителів прифронтових міст і сіл Донеччини, такий: «Будемо евакуюватися, коли оголосять примусову евакуацію родин з дітьми».

При цьому певна кількість жителів Донеччини не хочуть (і, можливо, не будуть) евакуюватися.

Але то вже інша історія.

Фото з сайту гуманітарної місії «Проліска»

Стаття підготовлена за фінансової підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи Національної спілки журналістів України «Frontline Press». This issue of the newspaper has been produced with financial support from the Swedish Media Publishers’ Association Tidningsutgivarna for Ukrainian frontline media as part ofthe National Union of Journalists of Ukraine’s ‘Frontline Press’ initiative.»