Переселенці на Львівщині: гірше, ніж удома, але жити можна!

Скільки б разів не приїздив до Львова, чи в якесь місто Львівської області, сюди хочеться повертатися знову і знову. Чому? Мабуть, через особливу ауру Львівщини, яка притягує, мов магнітом.

Проте, в Україні є сотні тисяч людей, які ніколи не були у Львівській області, і цього року потрапили сюди за трагічних обставин – через війну.

Від початку широкомасштабної агресії РФ, до Львова прибули більше двох мільйонів українців, які рятувалися від війни. Найбільший потік біженців спостерігався упродовж березня-квітня, коли польський кордон на Львівщині перетнули 1 мільйон 800 тисяч українців.

Найбільш гарячим місяцем був травень, коли Львівська область прийняла близько 630 тисяч вимушених переселенців. Тоді місцеві гуманітарні штаби ледь встигали приймати, годувати, обігрівати, розміщувати людей.

Нині залізничний вокзал Львова працює майже у штатному режимі. І хоча волонтери за звичкою вихоплюють поглядом у натовпі людей з валізами тих, хто виїхав з небезпечних регіонів, роботи їм відчутно поменшало, адже щодоби приїздять до Львова лише від трьохсот до півтори тисячі людей.

Як відомо, нині на Львівщину прибувають один-два евакуаційних потяги. А в області перебувають близько 400 тисяч вимушених переселенців. З них 245 тисяч зареєстровані офіційно, як внутрішньо переміщені особи.

Проте керівництво області очікує, що ближче до настання осінніх холодів кількість переселенців знову відчутно зросте, оскільки до західних регіонів України будуть виїжджати жителі тих південно-східних областей, де не буде централізованого опалення.

З обговорення теми вимушених переселенців і розпочалася зустріч регіональних журналістів з головою Львівської обласної військової адміністрації Максимом Козицьким, в якій також брав участь журналіст «Карачуна». Пропонуємо увазі наших читачів фрагменти цього колективного інтерв’ю.

- Не секрет, що Львівщина – це регіон, де після початку війни склалися чи не найвищі в Україні ціни на оренду житла. Оренда й зараз не дешева. Місцева влада якось впливає на ці процеси?

– Існують два варіанта розселення переселенців. Перший, і він найбільш простіший, це коли люди самостійно знаходять собі тимчасове житло. Хтось зупинився у родичів-знайомих, хтось житло винаймає.

Але чимало людей звертаються з цими проблемами до місцевої влади. Приміром, з початку війни 385 тисяч людей звернулися до обласної адміністрації з питань розселення. Їм була надана інформація щодо можливих варіантів розселення. Було поселено 368 тисяч переселенців. Якщо згадати, що Львівщина прийняла 630 тисяч вимушених переселенців, то виходить, що місцева влада допомогла знайти тимчасове житло більш як половині людей. Врахуйте також, що ми допомагали їм і з транспортом.

Також були штаби, які займалися (і займаються) наданням гуманітарної допомоги переселенцям (їх в області одинадцять). Адже людей треба нагодувати, обігріти, надати їм речі першої необхідності. Багато людей також потребують медичної, психологічної допомоги, яку теж надають наші спеціалісти.

- Часто людей тимчасово розселяли, образно кажучи, «на матраці у спортзалі». Але ж їм складно тривалий час жити в таких умовах. Які ще варіанти готує обласна влада для розміщення переселенців?

– У нас діє обласна програма створення кращих умов для внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до цієї програми, зараз ми ремонтуємо близько двадцяти соціальних об’єктів в області. Це переважно гуртожитки системи профтехосвіти. В них найближчим часом будуть створені всі побутові умови для розселення більш як двох тисяч переселенців. Це будуть повноцінні місця з повним спектром житлово-комунальних послуг.

- Хто бере на себе фінансовий тягар по розселенню переселенців – територіальні громади, чи в обласному бюджеті на ці витрати є окремий рядок?

– Звичайно, громади самі виділяють кошти на утримання переселенців. Але нерідко це спільні проекти по переобладнанню, ремонту житлових приміщень для розміщення людей цієї категорії.

Якщо говорити про централізовані програми, які діють в обласній адміністрації, то їх три:

– програма підтримки релокованого бізнесу;

– програма підтримки внутрішньо переміщених осіб на харчування;

– програма компенсації приватним готелям вартості комунальних послуг в разі розміщення ВПО.

Ці програми будуть гарантовано діяти до кінця поточного бюджетного року.

Які будуть можливості обласного бюджету у наступному році? Я поки що не маю відповіді на це питання. Але точно знаю, що і в наступному році ми намагатимемося всіляко допомагати вимушеним переселенцям.

Але скажу відверто: коли в разі розміщення переселенців, ми компенсуємо приватним готелям вартість комунальних послуг, то підтримуємо не тільки людей категорії ВПО, а й місцевий малий бізнес. У такий спосіб ми зберігаємо робочі місця в цих готелях, адже ми маємо думати і про завтрашній день місцевого бізнесу.

- Аби швидше проходив процес соціальної адаптації вимушених переселенців, їм бажано на новому місці знайти роботу. На Львівщині – знаходять?

– За цей час близько трьох тисяч людей категорії ВПО звернулися до Центрів зайнятості. Близько 800 людей знайшли на Львівщині офіційну роботу. Але, відверто кажучи, роботу шукають не так багато переселенців. Головна причина, як на мене, в тому, що не визначено їх майбутнє. Більшість переселенців сподівається на те, що вони завтра повернуться додому.

- Чи багато підприємств перевели (релокували) свій бізнес на Львівщину?

– До Львівської області переїхали 195 компаній, які перевезли виробничі потужності та працівників. На території Львівщини вони вже створили понад 4800 робочих місць. 125 релокованих компаній розпочали свою діяльність у нашій області, решта ще перебувають у процесі перевезення, монтажу та ремонту виробничого обладнання.

- Ці підприємства проходять перереєстрацію на Львівщині?

– Ми до цього питання ставимося так: попрацюйте, придивіться, а далі вирішуйте питання реєстрації своєї компанії. Звичайно, наше завдання полягає в тому, аби їм хотілося б зареєструватися тут, на Львівщині. Тому ми стараємося створити їм усі умови для успішної роботи. Але в цьому питанні не має і не буде жодного тиску.

В обласній адміністрації існує спеціальний відділ підтримки бізнесу, в якому вісім працівників живуть цим процесом. Їх завдання – працювати з керівниками релокованих підприємств, знаходити і показувати їм вільні земельні ділянки, сприяти у підведенні інженерних комунікацій, допомагати в одержанні всіляких дозвільних документів тощо.

Коли керівники підприємств бачать людське ставлення, вони розуміють, що релокація їх бізнесу на Львівщину – процес правильний і потенційно вигідний.

Але це ще не все. Ми – єдина в Україні область, яка платить релокованому бізнесу: 100 тисяч гривень – за перевезення виробничого обладнання, ще 100 тисяч гривень – за створення нових двадцяти робочих місць, 500 тисяч гривень – на оновлення матеріальної бази.

- Ви часто спілкуєтеся з людьми, знаєте їх настрої. Скажіть: чи є у львів’ян втома від переселенців? Адже одне діло, коли людина гостює тиждень, і зовсім інша річ, коли – півроку…

– Не так давно ми замовляли групі «Рейтинг» соціальне дослідження на цю тему. І виявилося, що більше 80 відсотків людей категорії ВПО задоволені умовами перебування, а також майже 80 відсотків львів’ян задоволені спілкуванням з переселенцями. І 26 відсотків вимушених переселенців готові залишитися на Львівщині на постійне проживання.

- Чи бувають конфлікти на мовному грунті?

– Побутові конфлікти бувають на будь-якому грунті. 67 відсотків людей категорії ВПО готові розмовляти тут українською мовою. Для близько 20 відсотків місцевих жителів вкрай необхідно, аби переселенці розмовляли українською мовою. Решта жителів Львівської області (80 відсотків!) толерантно ставляться до мови спілкування переселенців.

А щодо втоми… Дійсно, є накопичена втома від війни. І це нормальний стан людей. Адже війна – це горе, стреси, втрати, вихід із звичної зони комфорту. Але розслаблятися не можна. Попереду – довгий шлях до перемоги.

Редакція інтернет-видання «Карачун» щиро вдячна Харківському прес-клубу за сприяння в підготовці нашим кореспондентом серії журналістських матеріалів в рамках прес-туру «Місцеві громади Львівщини в умовах воєнного стану. Виклики та досягнення”.