Гуманітарна допомога для переселенців: навіщо «завалювати» їх крупами і макаронами?

Як відомо, гроші – це те, чого ніколи не буває забагато.

Чого не скажеш, приміром, про різні продукти харчування: людина не може з’їсти більше, ніж спроможний перетравити її шлунок. До того ж, їжа має бути різноманітною, бо навіть найсмачніша ковбаса може набриднути, якщо її вживати щодня протягом кількох місяців.

А якщо упродовж року у щоденному меню – суцільні каші та макарони? Що тоді відчуває людина?

Між тим, саме такі варіанти харчування нерідко пропонують вимушеним переселенцям різні благодійні організації, які роздають гуманітарну допомогу.

Українські переселенці – не китайці, чи італійці

У продуктових наборах благодійників, звичайно, можна побачити і досить широкий перелік продуктів харчування: олію, згущене молоко, борошно, цукор, тушонку, рибні консерви тощо.

Проте, такий різноманітний набір продуктів є у продовольчих пакетах благодійників далеко не завжди. Зате щоразу в них кладуть крупи, макарони, рис. Нерідко буває так, що макарони та рис становлять 70-80 відсотків вмісту продовольчих наборів! Таке відчуття, ніби українців зі статусом ВПО вважають за італійців, або китайців…

В результаті у багатьох вимушених переселенців – в їх кімнатах гуртожитків чи орендованому житлі – утворилися міні-склади з макаронів, рису і круп. Це той продуктовий надлишок, який люди просто не в змозі були з’їсти. Бо ми ж не італійці, чи китайці, і нам смаженої на салі картопельки хочеться частіше, ніж макаронів…

Продуктові домашні міні-склади, що утворилися з частини продуктів гуманітарної допомоги, це не авторське перебільшення. Нещодавно спілкувався зі своїм знайомим, який восени минулого року евакуювався з Бахмута. За його словами, жителям міста півроку регулярно роздавали гуманітарну допомогу. І особливо щедро – крупи, макарони і рис. За кілька місяців у нього вдома накопичилося близько 50 (!) кілограмів рису, який його сім’я з двох осіб, звісно, не могла ні спожити, ні вивезти з собою в евакуацію. Яка подальша доля тих продуктів харчування – можна лише здогадуватися.

Штучні перешкоди на шляху гуманітарки

Кожен вимушений переселенець знає, скільки зусиль іноді треба витратити, аби отримати набір продуктів гуманітарної допомоги. Буває так, що треба вистояти довжелезну чергу, перш ніж дійдеш до столика видачі гуманітарної допомоги. Потім слід дочекатися, поки відповідальна за видачу допомоги людина перепише з довідки ВПО твої особисті дані, перевірить паспорт, ІПН, актуальне місце проживання. Затим тебе з тим пакунком гумдопомоги сфотографують (бува нерідко й таке), оскільки таке фотографування передбачене системою звітності перед благодійною організацією.

Звісно, така процедура є принизливою, вона морально пригнічує вимушених переселенців, які й без того зазнали фізичних і моральних страждань через втрату майна, житла і звичного соціуму.

Але люди змушені терпіти, оскільки альтернатива – гордо відмовитися від гуманітарної допомоги – мало кому з них «по кишені».

У благодійників – свої труднощі. Треба закупити продукти, розфасувати їх по пакетах, привезти, розвантажити, десь тримати кілька днів, затим організувати видачу гуманітарної допомоги. Це досить серйозні витрати, зокрема, на логістику.

А що у підсумку? Дивись вище.

Є інший досвід допомоги вимушеним переселенцям

У багатьох територіальних громадах місцева влада взяла на себе повне утримання вимушених переселенців: безплатно розселила ВПО в соціальних гуртожитках чи модульних містечках, оплачує за них комунальні послуги. А подекуди ще й організувала безкоштовне триразове харчування.

Звісно, так влаштуватися на новому місці повезло далеко не всім вимушеним переселенцям. Багато хто з них досі мешкають у пристосованих під проживання ВПО будівлях дитсадків і шкіл. Але, як свідчить практика, місцева влада поступово вишукує можливості для переселення ВПО до впорядкованих гуртожитків.

Інколи місцева влада також проводить роботу з благодійниками, аби переконати їх замінити продуктові набори на сертифікати на придбання продуктів.

Саме про такий досвід роботи місцевої влади з благодійниками журналіст «Карачуна» дізнався, перебуваючи в місті Знам’янка, що на Кіровоградщині.

В цьому місті внутрішньо переміщені особи періодично отримують сертифікати на придбання продуктів харчування в магазинах місцевої мережі продовольчих магазинів «Файно». Щоправда, сума сертифікатів не значна – 400 гривень. Зате переселенці можуть придбавати на них будь-які продукти харчування за власними вподобаннями – без черг і принизливих процедур.

«Карачун» звернувся за коментарем до заступниці голови Кіровоградської обласної державної адміністрації з гуманітарних питань Катерини Колтунової. Ось, що вона розповіла:

– На Кіровоградщині присутній цілий пул міжнародних організацій, які надають допомогу внутрішньо переміщеним особам. Хтось надає допомогу вимушеним переселенцям в місцях їх компактного проживання, хтось допомагає індивідуально. Але ми завжди наголошуємо, що у нас тут спокійна територія, де не ведуться воєнні дії, де працюють супермаркети. Отож не зовсім доцільно везти нам продукти харчування для вимушених переселенців. Адже це – складна логістика, це зберігання продовольства і організація видачі продуктів і таке інше.

Краще працювати по кешу, або по ваучерам.

До того ж, надання допомоги переселенцям через ваучери (сертифікати) допомагає також і місцевому бізнесу, адже таким чином гроші залишаються тут, в нашій області.

Але головне – внутрішньо переміщені особи мають змогу купити продукти харчування відповідно до своїх уподобань.

Саме таку форму співпраці ми пропонували датському відділенню Червоного Хреста, деяким польським і угорським благодійним організаціям. І знайшли з їх боку розуміння.

Крім цього, «Карітас-України» видавав переселенцям ваучери на придбання товарів в мережі магазинів «Аврора». Юнісеф забезпечував ваучерами переселенців з інвалідністю.

Звичайно, саме така форма гуманітарної допомоги подобається вимушеним переселенцям. Адже одне діло, коли продовольчі набори доставляють людям біля лінії фронту, де постійні обстріли, де не працюють заклади торгівлі – тоді вони потрібні і доречні. І зовсім інша річ, коли вимушені переселенці перебувають на спокійній території – тоді краще допомагати їм через ваучери на придбання продуктів харчування.

Кажуть: дарованому коневі в зуби не дивляться. Звісно, вимушені переселенці вдячні благодійникам – як вітчизняним, так і закордонним, за їх фінансову і матеріальну допомогу.

Але якщо є можливість зробити цю допомогу більш ефективною – чому б нею не скористатися?