Захоплюючий «атракціон» довжиною 22,5 роки! Інтерв’ю з Героєм України зі Слов’янська Віктором Смирновим

Автор цієї публікації давно знайомий з героєм інтерв’ю. Саме цим пояснюється звернення на ти під час нашої розмови з Віктором Смирновим.

Існують образні вислови, які спортсмени зазвичай вживають, коли йдуть з великого спорту. «Повісив шиповки на гвіздок» — кажуть легкоатлети. У колишніх боксерів «на гвіздку» висять рукавички. Ти вже «повісив на гвіздок плавки»?

— Так. Прийшов час сказати спорту «прощавай». Для кожного спортсмена це трохи сумна подія, адже спорту віддано стільки часу, сил, здоров’я! Я професійно займався спортом з 15 років. Зараз мені тридцять сім. І я вирішив, що досить. Відомо, що чим більше ми віддаємо своєму захопленню сил і часу, тим воно для нас дорожче. Рішення залишити спорт далося мені нелегко. Але воно свідоме. Час невблаганний, а організм — не залізний. Та і я не perpetuum mobile…

— Зазвичай великі спортсмени прагнуть залишати спорт на піку слави. Тобто йти зі спорту не переможеними. Ти, напевне, також вирішив не пропустити цей період?

— У серпні цього року відбудуться чергові Паралімпійські ігри у Парижі. Звісно, мені хотілося виступити на них. Це була б шоста за ліком моя Паралімпіада. Але результати, які показують мої суперники, зокрема на чемпіонаті світу у Манчестері (вересень-жовтень 2023 року), дуже високі. Молоді плавці «підпирають», показують чудові результати на доріжках басейну. Це об’єктивний процес у спорті. До того ж плавання — «молодий» вид спорту. (Хоча в інваспорті вікові рамки дещо ширші). Звісно, я міг би пройти відбір на Паралімпійські ігри в Парижі. Але їхати туди, щоб просто взяти участь і не потрапити в трійку переможців, я не хотів. Оскільки в цьому випадку головне не участь, а перемога.

— Тобто після чемпіонат світу у Манчестері ти вирішив, що це — твої останні спортивні змагання?

— Не зовсім так. Після світового чемпіонату були й інші відповідальні змагання. Приміром, у грудні минулого року я брав участь у чемпіонаті України, проплив там три дистанції. Результат: перше місце на стометрівці брасом і два других місця — на дистанції 50 метрів вільним стилем та стометрівці на спиці. Загалом нормальні спортивні результати. Але тільки я знаю, як вони мені далися… Тому вирішив не подовжувати контракт, термін якого спливав наприкінці 2023 року, і оголосив про завершення спортивної кар’єри. Вперше заявив про це під час урочистостей на великому підсумковому заході «Спортивне сузір’я Донеччини — 2023», де керівники Донецької області вручили мені почесну відзнаку «Спортивна легенда Донеччини».

— Як поставилися до твого рішення залишити спорт тренери Андрій та Світлана Казначеєви, як сприйняла його твоя сім’я? Умовляли «ще раз подумати»?

— Поставилися з розумінням. Умовлянь не було. Хоча знаю, що вони теж переживали. Ми ж разом — 22 з половиною роки! Немов одна сім’я. Я з ними на зборах та змаганнях більше часу проводив, ніж зі своєю родиною. Дружина Юля також підтримала моє рішення. Дуже вдячний своїм тренерам, своїй родині, а також усім людям, які були поряд зі мною усі ці роки: лікарям, масажистам, керівникам системи інваспорту, друзям.

— За понад два десятиліття у великому спорті ти, напевне, пережив багато різних яскравих подій. Які з них запам’яталися найбільше?

— Як і для кожного спортсмена, це хвилини тріумфу: коли стоїш на п’єдесталі, лунає Гімн України… Ну, і, звісно, коли отримував Золоту Зірку Героя України.

— Часто бачимо, як спортсмени-переможці під час виконання гімну своєї країни не можуть стримати сліз. Щоправда, це стосується спортсменок. А в тебе бувало таке?

— Для мене була дуже велика честь і гордість представляти свою країну на міжнародній арені, і саме під час Гімну України ці відчуття особливо загострюються. В тому числі — і у хвилини тріумфу.

— У тебе стільки спортивних нагород! Медалі, дипломи, кубки, грамоти… Мабуть, вдома ними обвішані усі стіни?

— Частина нагород лишилася у Донецьку, де я жив до відомих подій 2014 року. Тоді не встиг їх вивезти. А вдома на стінах нічого не розвішую. Та, власне, і дому, як такого, зараз у мене немає: як і десятки тисяч моїх земляків, виїхав зі Слов’янська у лютому 2022 року. Отож зараз я з родиною — вимушені переселенці. Винаймаємо житло у Києві.

— Скажи, можна підрахувати (хоча б приблизно), скільки кілометрів ти проплив у басейнах за понад два десятиліття своєї спортивної кар’єри?

— Тренування були двічі на день (і два тренування по півдня) з одним вихідним на тиждень. Тривалість одного тренування близько двох з половиною годин: година — в залі, затим півтори-дві — на воді. А тепер давайте рахувати кілометри. За одне тренування я пропливав у середньому чотири кілометра. Щотижня щонайменше — десять тренувань. Виходить, що за місяць пропливав у середньому 160 кілометрів. Далі рахуйте, скільки за рік і множте цю цифру на 22 роки.

— Ого! Більш як 42 тисячі кілометрів виходить! Під час відпусток, десь на морях, мабуть, ще додавав «пляжних» кілометрів?

— Додавав, але я більше полюбляю гори і лижі. Кататися в Карпатах — це таке задоволення! Найближчим часом хочу поїхати на кілька днів у Карпати. Може, ще встигну покататися на лижах.

— А як часто тепер відвідуєш басейн?

— Якщо чесно, у цьому році не був жодного разу в басейні. Ще не встиг за ним скучити. А от у спортзал ходити буду в будь-якому випадку, адже треба тримати м’язи в тонусі, підтримувати належну фізичну форму (інакше тіло може почати «розсипатися»).

— Колишні спортсмени зазвичай швидко набирають зайву вагу. Уже є такий гріх?

— Поки що я «в тій же порі». Головне — не зловживати солодким.

— Раніше тренування забирало в тебе щонайменше п’ять годин щодня. Тепер цей час вивільнився. Чим наразі його заміняєш?

— Не можу сказати, що байдикую. Певний час забирають обов’язки президента слов’янського Ротарі-клубу. Звісно, хочу продовжувати проводити турніри з плавання серед дітей з інвалідністю на призи Героя України Віктора Смирнова. Ну, і, звісно, думаю, чим тепер займатися, як заробляти гроші. Може, організую якийсь бізнес.

— А тренерська робота? Невже не приваблює?

— Вважаю, що людина має народитися вчителем. Я ж не бачу себе тренером. Давно відомо: не кожен хороший спортсмен здатний стати хорошим тренером.

— Здогадуюся, якою буде відповідь, але все-таки запитаю: який, на твій погляд, найбільш корисний для здоров’я вид спорту?

— Плавання, біг, звичайно, на першому місці, адже у плавців і бігунів рівномірно задіяні усі групи м’язів. А ще плавці жартують: плавання — найкращий вид спорту, тому що під час плавання не потіють… Але якщо серйозно, то корисною для здоров’я може бути тільки фізкультура. Сучасний професійний спорт — це шалені фізичні навантаження, які навряд чи йдуть на користь здоров’ю спортсменів.

— Рекорди і медалі якось годують?

— Зараз ні. Але, як призер Паралімпійських ігор, буду подаватися на стипендію. Якщо комісія підтримає, з січня 2025 року вона буде призначена. Стипендія пожиттєва.

— Що порадиш сім’ям, у яких є діти дошкільного віку — який вид спорту обрати? З якого віку доцільно віддавати дитину до спортивної секції?

— Якщо дитині чотири-п’ять років, можна пробувати різні види спорту. Треба дивитися, що дитині «зайде» — тим вона нехай і займається. Головне, аби спорт був для дитини в задоволення. А далі буде видно. Спорт — це не тільки рекорди і медалі. Це, передусім, тяжка щоденна праця. Але є і «пряники»: нові знайомства, подорожі, позитивні емоції. Це захоплюючий «атракціон»!