Чи залишилось у Богородичному хоч щось «живе»?

Битва за село Богородичне обов'язково увійде до українських підручників з історії: запеклі бої тривають тут уже понад два місяці.

…Кілька тижнів у селі Богородичне спостерігалося своєрідне «двовладдя». Половину села (ліву його частину від дороги до Святогірська) зайняли російські війська, праву контролювали військові ЗСУ. Протиборчі сторони поділяла траса. З цих позицій вони атакували один одного вдень і вночі. Працювали важка артилерія, авіація, танки. Земля тремтіла від вибухів. Але ЗСУ неймовірними зусиллями відбивали атаки супротивника.

З якогось моменту село Богородичне на кілька днів зникло зі щоденних зведень українського Генштабу, а деякі карти показували, що ЗСУ вже відійшли від Богородичного.

Як було насправді, знають лише військові.

Але сьогодні вже є інша інформація: кілька днів тому українська армія вибила росіян із Богородичного, і тепер село повністю перебуває під контролем ЗСУ.

Якою ціною було досягнуто цього результату, ми дізнаємося після війни.

І, звісно, послухаємо розповіді свідків цих боїв. Серед оповідачів, можливо, будуть не лише наші військові, а й ті жителі села, які пережили війну у погрібах. Якщо, звісно, виживуть…

Як розповів «Карачуну» один із жителів Богородичного (який вчасно евакуювався із села, але «тримає руку на пульсі»), абсолютна більшість селян евакуювалися ще наприкінці квітня. Потім настала черга «оптимістів», а також парафіян та священнослужителів храму Благовіщення Богородиці, яких вивозили під час рідкісних пауз між обстрілами.

Серед останніх жителів села, які погодилися на евакуацію, були представники місцевої «знаті»: певний «асоціальний елемент». Але вони теж – живі люди, тому військові та поліцейські вивозили їх у безпечні місця, хоча територія села вже прострілювалася досить щільно.

За оцінками співрозмовника «Карачуна», навідріз відмовилися від евакуації та залишились у селі близько десяти жителів Богородичного. Серед них – працьовита благополучна сім'я, яка до війни працювала на місцевій фермі. Яка їхня доля? Чи живі вони, а також усі ті, хто попри здоровий глузд вирішив «пересидіти» війну на місці? Не відомо.

Не відома і доля одного з авторів «Карачуна» – популярного поета Бориса Бєлаша, який разом з дружиною «до останнього» залишався у своєму дачному будинку в Богородичному. Днями до нашої редакції зателефонував син Бориса Федоровича, сподіваючись дізнатися хоч щось про свого батька. Але достовірної інформації про долю Бориса ми, на жаль, не маємо.

Багатьох жителів села, а також дачників, природно, цікавить питання: чи залишилося в Богородичному хоч щось «живе»?

На жаль, такої інформації повною мірою не мають навіть військові. Адже битва за село триває. І якщо чийсь будинок станом на тепер уцілів, то через хвилину до нього може прилетіти снаряд, який зрівняє будинок «під нуль».

Приблизне уявлення про те, що «залишилося від Богородичного», можуть дати фотографії, які ми сьогодні публікуємо (див. нижче).

Хто автор цих фото? Швидше за все, хтось з українських військових, який і виклав їх у одному з місцевих пабліків. Жителі села в принципі не могли зробити подібні фото, адже з початку травня в Богородичному відсутня електроенергія, мобільний зв'язок.

Коли було зроблено ці фото? На жаль, цього ми теж точно не знаємо. Швидше за все, після того, як ЗСУ вибили росіян із Богородичного. Тобто днями.

Кадри моторошні. Особливо якщо згадати, яким красивим було село до війни. Багато наших земляків вважали (і не безпідставно!), що Богородичне за красою природи та своїм ландшафтом навіть крутіше за Святогірськ! Тому там є (вірніше, було до війни) стільки розкішних будинків та дач!

Багато які з них сьогодні перетворилися на купи будівельного сміття.

Клята війна!

Эту статью вы также можете прочесть на русском языке