Як слов’янське «Задзеркалля» віддзеркалює у Кропивницькому

Як уже повідомляв «Карачун», громадська організація «Задзеркалля», яка до початку російсько-української війни працювала здебільшого у Слов’янську, разом зі своїм керівником Олександром Кашлаковим минулої весни переїхала до міста Кропивницький. Кіровоградщина гостинно зустріла наших земляків, надавши їм не тільки тимчасовий притулок, а й умови для подальшої роботи.

Проте, дуже скоро Олександр Кашлаков разом зі своїми однодумцями та активістами «Задзеркалля» розгорнув у Кропивницькому досить активну діяльність. І тепер уже ГО «Задзеркалля» виступає в ролі того локомотива, який «підтягує» громадських активістів Кіровоградщини, а також залучає їх до участі в різних, зокрема, молодіжних проектах. 

Журналіст «Карачуна» зустрівся з Олександром Кашлаковим у невеличному кафе ЖираFF, яке облаштувало у Кропивницькому подружжя вимушених переселенців з Луганщини.

За довоєнною звичкою більшості жителів Слов’янська, я почав спілкуватися з Олександром російською мовою. Однак мій співрозмовник не прийняв цей мовний «пас» і продовжував відповідати українською мовою, якою він володіє, як з’ясувалося, на досить пристойному рівні. «Майже рік перебування на Кіровоградщині не минув даремно», – подумки відзначив я, і теж перейшов на українську.

- Коли переїхали до Кропивницького?

- У квітні минулого року. До речі, частина слов’янського Центру культури і довкілля також перебуває у Кропивницькому. Ми робимо тут різноманітні оф-лайн заходи. Інша частина колективу працює у Слов’янську, деякі культпрацівники переїхали до інших регіонів України. 

- Заступниця голови Кіровоградської ОДА Катерина Колтунова схвально відгукувалася про роботу громадської організації «Задзеркалля» у місцевих громадах Кіровоградщини. Як вам вдається залучати солідні кошти від закордонних донорів на реалізацію своїх проектів?

- Ще до війни ми мали досвід участі в різних проектах, які реалізовували в Донецькій та Луганській областях. Це, зокрема, розбудова молодіжних центрів, активізація молодіжної роботи тощо. На Кіровоградщині до нашого приїзду цей напрям роботи не розвивався. Тому ми запропонували місцевим громадам свої програми, які тепер успішно тут працюють.

- Чому після евакуації обрали саме Кропивницький?

- Ми маємо тут друзів. Незадовго до початку війни, ми приїздили до Кропивницького – досліджували інституції громадянського суспільства, які тут працювали. Тоді й познайомилися з директоркою «Гончаренко-Центру» Вікторією Талашкевич. 

Спочатку передбачалося, що наш евакуаційний табір розміститься у Київській області. Але після того, як ми зупинилися на тиждень у Кропивницькому, зрозуміли, що наш досвід знадобиться саме тут. 

- Вікторія Талашкевич, згадуючи про роботу ГО «Задзеркалля», сказала, що ваша організація торік залучила два з половиною мільйона євро на реалізацію різних проектів. «Оце так масштаб!», – подумав я. А потім засумнівався: щось явно забагато…

- Мільйони, звісно, отримали, але не євро. 

Наша організація є імплементуючим партнером Юнісеф у Кіровоградській області. Реалізуємо тут чотири компонента у великій грантовій програмі. Найбільш масштабним є компонент молодіжної активності UPSHIFT. Це програма для молодих людей. Ми навчаємо їх програмному менеджменту. Затим вони пишуть грантові проекти і отримують фінансування на їх реалізацію. В ній беруть участь усі 49 громад Кіровоградської області.

Вже провели шість чотириденних заходів, підготували і випустили 60 молодіжних команд.

Інший потужний компонент – це «Молода енергія громад». Саме в такому форматі він був реалізований у Донецькій і Луганській областях у 2018-2019 роках. Ми намагаємося підсилювати громадську активність молоді через організацію молодіжних центрів у громадах Кіровоградщини. Звичайно, при цьому активно залучаємо до цього руху вимушених переселенців з числа молоді.

Третій напрям нашої роботи – це компонент «Волонтер-плюс». Нагадаю, що у 2021 році у Слов’янську при комунальному закладі «Центр культури і довкілля» разом з ПРООН ми створили Центр підтримки розвитку волонтерства. Отож, усього через два дні після повномасштабного вторгнення російської армії в Україну, ми вже приймали переселенців з Луганської області, збирали їм гуманітарну допомогу. Тут, у Кропивницькому, через волонтерство ми також залучаємо молодь до вирішення різних гуманітарних проблем. 

Четвертий напрям нашої роботи – компонент психосоціальної підтримки. Ми навчили близько 800 психологів, які затим працюють з вимушеними переселенцями. 

А тепер про «мільйони євро». Торік на реалізації програми наша організація отримала від дитячого фонду Юнісеф 18 мільйонів гривень. Ще 12 мільйонів гривень очікуємо цього року. 

- Чи відчуваєте ви якісь ментальні відмінності тутешніх людей у порівнянні зі, скажімо, жителями Слов’янська?

- Певна відмінність, мабуть, існує. На мій погляд, жителі східних областей України більш активні у громадському секторі. Але точно можу сказати, що люди на Кіровоградщині добрі, щирі, душевні, чуйні. Ми почуваємо себе тут комфортно морально – і в роботі, і в побуті. Я дійшов висновку, що Кіровоградщина – чудовий регіон для збереження ментального здоров’я наших дітей.